Співавтори катастрофи: хто виграв від банкрутства банків в Україні

Спеціальне розслідування Forbes: історія банківської системи та її найбільші боржники
Співавтори катастрофи: хто виграв від банкрутства банків в Україні
Фото: DR

Кількість закритих державою банків до січня 2017 року склала 148 найменувань. В результаті банкрутства установ мільйони українців втрачають свої накопичення, причому ця історія повторюється не вперше ─ з 1990-х по сьогодні. Кожна банківська криза стає все більш болючою для бізнесу і населення, які працювали зі збанкрутілими банками. При цьому немає відомостей про гучні розслідування і результати роботи правоохоронних органів, яким вдалося б хоч раз повернути гроші, часто просто вкрадені з банків-банкрутів.

Forbes Україна за підтримки проекту Objective (Данія) провів журналістське розслідування, результатом якого став список прямих і непрямих учасників банківських криз в Україні. Це ─ компанії, які напередодні банкрутства не повернули гроші банкам. Мова йде про кредити в десятки і сотні мільйонів гривень. Деякі з цих компаній стали банкрутами з об'єктивних причин і віддали в покриття боргу свої підприємства. Деякі ─ продовжують працювати, не повертаючи боргів.

Ми намагаємося знайти пояснення, як сформувалася така банківська система України, яка дозволяє багаторазово залишати громадян без заощаджень. А публікація списку найбільших неплатників банків-банкрутів, із зазначенням їх зв'язків із власниками цих банків, стає першим кроком до формування відкритого реєстру банківських боржників, який може стати запорукою прозорої та надійної банківської системи.

Банкіри люблять говорити, що близько половини українського парламенту ─ це люди, які не віддають борги і ховаються від банків за депутатською недоторканністю. Ми вирішили перевірити, чи так це. Використовуючи відкриті джерела Єдиного реєстру судових рішень, Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, а також дані джерел Forbes у Генеральній прокуратурі та СБУ, ми склали перелік боржників збанкрутілих банків. Це компанії і люди, які напередодні введення тимчасової адміністрації не обслуговували свої борги перед банками.

Зрозуміло, деякі з них не впоралися з платіжним навантаженням через економічну кризу. Хтось опинився на територіях так званих «ЛНР» і «ДНР» або в зоні проведення АТО. Інші ж просто вирішили не повертати гроші банкам ─ тобто, стали бенефіціарами і частково винуватцями банкрутств цих установ.

Перелік банків,

у яких була відкликана ліцензія на проведення банківських операцій

дані на 10 січня 2017 року

Номер Банк Дата призначення
тимчасової адміністрації
Дата початку
ліквідаційної процедури
1 Денді 06/02/1998
2 Вікторія 18/05/1999
3 Градобанк 15/07/2000
4 Слов'янський 12/01/2001
5 АПБ Україна 17/07/2001
6 Донвуглепромбанк 01/11/2001
7 ІНКО 13/02/2002
8 Кримкредит 12/12/2002
9 Олбанк 22/04/2003
10 Корал Банк 06/05/2003
11 Укрспецімпексбанк 26/07/2003
12 Наш Банк 21/11/2003
13 Росток Банк 12/03/2004
14 Креді Свісс Фьорст Бостон 24/03/2004
15 Західбудгазбанк 24/04/2004
16 Аллонж 12/08/2004
17 Премьєрбанк 11/03/2005
18 Гарант 01/03/2006
19 Інтерконтинентбанк 04/04/2006
20 МТ Банк 21/04/2006
21 Київський універсальний банк 26/05/2006
22 ХФБ Україна 07/12/2007
23 Внєшторгбанк 07/12/2007
24 ТАС-Інвестбанк 11/01/2008
25 Європейський банк розвитку та заощаджень в м. Сімферополь 23/02/2008
26 Європейський банк розвитку та заощаджень 23/02/2008
27 Даміана Банк 29/03/2008
28 Причорномор'я 21/05/2009
29 Одеса Банк 23/07/2009
30 Національний Стандарт 20/08/2009
31 Європейський 20/08/2009
32 Лісбанк 22/08/2009
33 Відродження 22/08/2009
34 Банк реконструкції та розвитку 03/12/2009
35 СЕБ 19/12/2009
36 Українська фінансова група 29/12/2009
37 Укрпромбанк 22/01/2010
38 Факторіал-Банк 02/02/2010
39 АРМА 20/02/2010
40 Біг Енергія 25/02/2010
41 Трансбанк 02/03/2010
42 Дністер 14/03/2010
43 Іпобанк 23/03/2010
44 Княжий 21/04/2010
45 Зембанк 31/07/2010
46 Синтез 04/11/2010
47 ДіалогБанк 11/05/2011
48 Володимирський 01/09/2011
49 СКБ 21/10/2011
50 Донміськбанк 05/11/2011
51 Столиця 31/01/2012
52 Інпромбанк 01/03/2012
53 Іноваційно-Промисловий банк 01/03/2012
54 Базис 24/08/2012
55 КІБ Креді Агріколь 20/11/2012
56 ЕРДЕ Банк 30/10/2012 10/01/2013
57 Таврика 21/12/2012 21/03/2013
58 Фідокомбанк 01/11/2013
59 Унікредитбанк 04/12/2013
60 Даніель 17/01/2014 16/04/2014
61 Морський 09/05/2014
62 Чорноморський банк реконструкції та розвитку 09/05/2014
63 Реал Банк 01/03/2014 22/05/2014
64 Брокбізнесбанк 01/03/2014 11/06/2014
65 Меркурій 14/03/2014 11/06/2014
66 Форум 14/03/2014 14/06/2014
67 Інтербанк 24/04/2014 23/07/2014
68 Західінкомбанк 29/05/2014 23/07/2014
69 АКБ Банк 31/05/2014 29/08/2014
70 Промекономбанк 22/05/2014 06/09/2014
71 Старокиївський 18/06/2014 12/09/2014
72 Південкомбанк 24/05/2014 25/09/2014
73 Фінростбанк 16/07/2014 17/10/2014
74 УФС 15/08/2014 11/11/2014
75 Єврогазбанк 17/07/2014 18/11/2014
76 Золоті Ворота 01/08/2014 05/12/2014
77 Терра Банк 22/08/2014 24/12/2014
78 Актив Банк 03/09/2014 24/12/2014
79 Прайм Банк 03/10/2014 14/01/2015
80 Актабанк 17/09/2014 16/01/2015
81 ІнтерКредитБанк 10/10/2014 17/01/2015
82 Кримська міжбанківська валютна біржа 22/01/2015
83 Експобанк 25/09/2014 23/01/2015
84 ГрінБанк 25/09/2014 23/01/2015
85 Демарк 26/09/2014 31/01/2015
86 Порто-Франко 27/09/2014 31/01/2015
87 Аксіома 10/10/2014 31/01/2015
88 Меліор Банк 10/10/2014 11/02/2015
89 Легбанк 28/11/2014 27/02/2015
90 БГ Банк 28/11/2014 27/02/2015
91 Камбіо 05/12/2014 28/02/2015
92 Ренессанс Капітал 15/03/2015
93 ВіЕйБі Банк 21/11/2014 20/03/2015
94 Міський комерційний банк 21/11/2014 20/03/2015
95 Профін Банк 20/01/2015 16/04/2015
96 Укоопспілка 23/01/2015 23/04/2015
97 Укрбізнесбанк 26/12/2014 24/04/2015
98 Златобанк 14/02/2015 13/05/2015
99 Імексбанк 27/01/2015 22/05/2015
100 Кредитпромбанк 03/03/2015 03/06/2015
101 Надра 06/02/2015 05/06/2015
102 Енергобанк 13/02/2015 12/06/2015
103 Стандарт 20/02/2015 19/06/2015
104 АКБ Київ 25/02/2015 25/06/2015
105 Омега Банк 03/03/2015 07/07/2015
106 Київська Русь 20/03/2015 17/07/2015
107 УПБ 29/05/2015 29/08/2015
108 Національний кредит 06/06/2015 29/08/2015
109 СП Банк 10/09/2015
110 Укргазпромбанк 08/04/2015 15/09/2015
111 Укркомунбанк 13/05/2015 15/09/2015
112 Столичний 10/07/2015 18/09/2015
113 Дельта Банк 03/03/2015 03/10/2015
114 Капітал 21/07/2015 30/10/2015
115 Радикал Банк 10/07/2015 10/11/2015
116 Інтеграл Банк 16/09/2015 26/11/2015
117 Національні інвестиції 18/09/2015 02/12/2015
118 Унікомбанк 16/10/2015 04/12/2015
119 Контракт 07/10/2015 11/12/2015
120 Велес 11/12/2015
121 Фінанси та кредит 18/09/2015 18/12/2015
122 ВБР 28/11/2014 22/12/2015
123 ЮСБ Банк 03/10/2015 25/12/2015
124 Преміум 11/02/2016
125 Авант Банк 30/01/2016 26/02/2016
126 Союз 16/03/2016
127 Укрінбанк 25/12/2015 23/03/2016
128 ТК Кредит 10/02/2016 08/04/2016
129 Петрокоммерц Україна 18/03/2016 22/04/2016
130 Софійський 23/12/2015 23/04/2016
131 Фінанс Банк 01/06/2016
132 Інвестиційно-Трастовий Банк 01/06/2016
133 Хрещатик 06/04/2016 03/06/2016
134 Михайлівський 24/05/2016 13/07/2016
135 Фідобанк 21/05/2016 19/07/2016
136 Смартбанк 25/05/2016 22/07/2016
137 Класікбанк 15/06/2016 12/08/2016
138 Євробанк 18/06/2016 17/08/2016
139 КСГ Банк 31/08/2016
140 Держзембанк 27/07/2016 28/09/2016
141 Фінексбанк 19/11/2016
142 Артем Банк 16/11/2016 16/12/2016
143 Траст 07/12/2016 30/12/2016
144 Фінансова ініціатива 24/06/2015
145 Родовід 26/02/2016
146 Юнісон 29/04/2016
147 Інвестбанк 17/12/2016
148 Платинум 11/01/2017

Ми публікуємо першу частину нашого розслідування, наводячи імена найбільших боржників. Наприклад, понад 155 млн гривень банку «Хрещатик» не повертала компанія «Гассиб» із вінницьким корінням. Власник цього підприємства, бізнесмен Камаль Мішель Гассиб, вважається другом нинішнього прем'єр-міністра Володимира Гройсмана. У часи, коли Гройсман був мером Вінниці, Гассиб був одним з активних меценатів міста та команди майбутнього прем'єра.

Є серед найбільших боржників і олігархи, учасники списку Forbes. Наприклад, компанія МАУ, яка вчасно не повернула банку «Фінанси та кредит» понад 900 млн гривень, належить колишньому власнику ПриватБанку і екс-губернатору Дніпропетровської області Ігорю Коломойському.

Детальна інформація стосовно першої частини банків ─ у цій таблиці. Тут наведено імена компаній-боржників, суми заборгованості та інформація про пов'язаних осіб. У наступних матеріалах буде озвучена інформація щодо інших підприємств і банків. Ми готові надати фігурантам розслідування можливість прокоментувати причини, через які вони не обслуговували свої кредити перед банками.

Найбільші боржники банків, що лопнули,

які не повертали борги на момент введення тимчасової адміністрації

 Банк/боржники Борг, млн грн Статус Пов'язані особи
«Надра»
ТОВ «Фактор Ексім» 455.48 закрито з 10 лютого 2016 року Володимир Миколайович Шевченко
ТОВ «Толіман ЛТД» 391.84 працює Висоцький Віктор Маріанович, с.Лиманка, Одеська область
ТОВ «Сонячна Долина» 271.19 нд
ТОВ «Геленор» 261.89 нд
«Хрещатик»
«Гассиб» 155.49 працює Камаль Мішель Гассиб, власник мережі магазинів сантехніки
ТОВ «Будівельне підприємство 7» 71 в процесі ліквідації Віктор Петрович Носенко
ТОВ «Терра-ДС 1» 64.7 не ліквідовано Дмитро Олександрович Мусіч (Київ)
ВАТ «Експериментальний завод залізобетонних шпал» 43.5 в процесі ліквідації Олександр Вікторович Падалка
Імексбанк
ТОВ «Компанія «Сервіс-Буд"» 232 працює Пилипенко Микола Олексійович
ТОВ «Консалтингова фірма «Либідь"» 216 нд Шевчук Олег Іванович
ТОВ «Комерційні пропозиції» 215.9 працює Врабій Сергій, Молдова
ПП «Агенство нерухомості «Хаджибей"» 202 працює Петков Сергій, Молдова
Кредитпромбанк
«Гермес» МП ВВП 1.9 працює Черкашин Володимир Олександрович
Гріншпон М. П. 1.7 Бізнесмен Михайло Гріншпон був співзасновником Авант-Банку, який з часом був закритий НБУ
Фідобанк
ТОВ «Бізнес Авіація» 35 працює Кульков Павло Петрович (Дніпро)
Кащук Я.В. 25.88
Третьякова І.Н. 22.85
Максименко Р.А. 19.84
Дельта Банк
ТОВ «Ріал Істейт Компані» 2058.49 в процесі ліквідації Жиренко Оксана Юріївна
ТОВ «Боні і Клайд» 2029 в процесі ліквідації з січня 2016 Микола Лагун
ТОВ «Яблуневий дар» 1691.5 працює Тарас Барщовський, бізнесмен
ПАТ «Азовзагалмаш» 1316.5 Юрій Іванющенко
«Фінанси та кредит»
ПрАТ МАУ 907.5 працює Ігор Коломойський
ПрАТ «Світловодський маслосиркомбінат» 609 працює Олег Петрович Єрохін
ВАТ «Бобровицький молокозавод» 462 працює Вадим Анатолійович Коник
ТОВ «Агрохолдинг» 446 працює Марк Севериновський (США)
«Контракт»
ПрАТ «Київський завод гумових і латексних виробів» 11.8 нд Ростислав Левицький
ТОВ «Продінторг» 5 нд
ТОВ «Асконі Центр» 4.3 нд
ПлатинумБанк
ФОП Толордава М. Г. 45 нд
ДП «Автоцентр Одеса» 13.6 нд
Терра Банк
ТОВ «Транс Трейд» 122 нд
ТОВ «Могилів Подільський молокозавод» 66.8 нд
ТОВ «Сєверодонецький завод хімічного нестандартизованого обладнання» 19.2 нд
«Демарк»
ТОВ «Валеомед» 49 нд

Як була сформована така банківська система?

Перші комерційні банки в Україні почали реєструватися ще в Радянському Союзі Держбанком СРСР (1989 -1991 роки). Серед таких можна назвати перші приватні банки «Укрінбанк» (засновники ─ Г.Яндовський, Я.Солтіс, В.Кравець), «Перкомбанк» (С.Білий), «Легбанк» (В.Марущак).

За формою власності вони були переважно товариствами з обмеженою відповідальністю. Був і інший шлях. Так, Агрокомбанк «Україна» був утворений шляхом поділу балансу системи Агробанку СРСР з українським філіалом. Лідером створення акціонерного товариства був Вадим Гетьман. На жаль, в цьому періоді інші великі філіали системних у СРСР банків («Промінвестбанк» (В.Матвієнко), «Укрсоцбанк» (Н. Нос), «Укрексімбанк» (Сергій Яременко), «Ощадбанк» (А. Колесник) цією можливістю не скористалися.

У цей час на території України, як і на всій території СРСР, діяло багато філіалів приватних російських банків (наприклад, «Інпромбанк»). Це був період вибухового розвитку капіталізму за принципом «що не заборонено ─ те дозволено». Сьогодні мало хто згадає, що Агропромбанк «Україна» був одним із засновників Московської міжбанківської валютної біржі, а також був першим українським банком, який відкривав кореспондентські рахунки в німецьких банках.

Наприкінці 1991 року Україна проголосила Декларацію про незалежність, яка була закріплена всеукраїнським референдумом. У політичному плані це був компроміс між націонал-демократами, які були в меншості в суспільстві, і крилом суверен-комуністів, які за сформованих обставин вирішили підтримати ідею незалежності.

Внутрішня політична боротьба, що відбувалася в Росії, визначила парад суверенітетів колишніх союзних республік. Біловезькі угоди, підписані лідерами Росії, України і Білорусії, дозволяли республіканській компартійній еліті взяти всю повноту влади в Україні в свої руки. Це була непродумана модель організації державної влади як з боку націонал-патріотів, для яких Радянська імперія була ворогом за визначенням історично, так і для суверен-комуністів, які були не підготовлені до системної інституційної побудови держави. Тому в період 1992 – 1993 рр. спостерігався повний хаос в економіці, в тому числі і в банківському бізнесі.

У середині 1990-х банки виникали біля фінансово-промислових груп не тільки як їх казначейства, але і як хранителі власності від рейдерських захоплень, а також як інструменти проведення рейдерських атак

На базі колишнього філіалу держбанку СРСР було засновано Національний банк України. Кабінет Міністрів України отримав у спадок не тільки багато міністерств, а й величезні промислові комплекси ВПК (майже 75% промислового потенціалу), які Києву ніколи раніше не підкорювалися. Події розгорталися з такою швидкістю, що треба було гасити пожежу за пожежею.

В Україні було все дешево, а за кордоном ─ все дорого. Ліцензії на експорт та реекспорт нафти, газу і багато чого іншого давали можливість швидко заробити. Ліцензії, які видавалися прем'єр-міністром або віце-прем'єр-міністрами на фірми-одноденки/посередники в 1992-1993 рр., перетворювалися на капітали, які зручно було обслуговувати в підконтрольних банках. Почався період вибухового розвитку приватного банківського бізнесу.

Цей процес посилився рішенням російського уряду обслуговувати зустрічні фінансові потоки з колишніми союзними республіками тільки через єдиний кореспондентський рахунок у центральних банках. Виникли величезні фінансові затори в розрахунках між підприємствами, які перебували у державній власності. Фактично це було рішення російської влади, яке розірвало єдиний «рублевий» простір.

З 1992 року з'явився додатковий попит на взаємні клірингові розрахунки при проведенні товарних бартерних операцій. Саме в таких історичних умовах на ринку почали рости нові банки, яскравим представником яких стали «комсомольські» «Інко» і «Приватбанк». У жовтні 1992 року політичним рішенням в Україні було введено національну грошову одиницю ─ купоно-карбованець. Це сталося без поділу золотовалютних резервів СРСР (про що домовлялися в Біловезькій пущі) і закордонних активів. Україна вийшла «в люди», не маючи ніяких валютних резервів.

Послідовники російських «гайдаровських» реформ в Україні ─ Віктор Пинзеник і Володимир Лановий ─ були ідеологами ліберальних реформ. Гасло «Приватизація врятує світ» в Україні, в якій частка важкої промисловості складала 70%, а сільське господарство було повністю колективізовано, при відсутності системної політичної сили на проведення реформ, могло привести тільки до того, що сталося. У 1993 році виник хаос ─ інфляція склала 10 000% (десять тисяч). Відбулося знецінення праці попередніх поколінь ─ у рамках солідарної пенсійної системи пенсії за віком майже у всіх категорій (без урахування стажу, умов і рівня колишніх заробітків) ─ зрівнялися.

Країна без валютних резервів, яка почала підтримувати дефіцит бюджету через грошову емісію Центрального банку, дуже швидко перекинулася в гіперінфляцію, яка в 1994 році привела до першої глибокої політичної кризи. Криза вирішилася через дострокові президентські і парламентські вибори. Президентський пост перейшов від Леоніда Кравчука до Леоніда Кучми.

Приватизаційний процес, який відбувався в середині 1990-х, загалом проводився за російськими лекалами. В результаті через приватизаційні сертифікати, які були роздані громадянам, було здійснено перехід промислових об'єктів спочатку під контроль менеджменту підприємств, які зосередили в своїх руках не тільки право управляти власністю, а й контроль над реєстром акціонерів. У рамках організованих закритих акціонерних товариств, коли працівники могли продати свої акції тільки ЗАТ, менеджмент фактично став повним власником не тільки величезних комплексів, наприклад, гірничо-збагачувальних комбінатів, а й більшості готельних комплексів та інших об'єктів інфраструктури.

З реформами, які проводилися в першу президентську каденцію Леоніда Кучми, відбувся перший переділ власності. Банківський бізнес і новосформовані структури фондового ринку (реєстратори, торговці цінними паперами, зберігачі, депозитарії) забезпечили правову основу перерозподілу національного багатства. Те, що відбувався непропорційний розподіл грошових потоків, було зрозуміло власникам промислових об'єктів. Саме в цей період відбувся перехід класу «червоних директорів» у клас олігархів. Але володіти комплексами ─ не означає управляти потоками бюджетних замовлень або мати можливість залучити інвестора без втрати контролю над об'єктом. В цьому періоді банки виникали біля фінансово-промислових груп не тільки як їх казначейства, але і як хранителі власності від рейдерських захоплень, а також як інструменти проведення рейдерських атак.

У 1992 -1994 рр., коли НБУ очолював Віктор Ющенко, під керівництвом Бориса Маркова, заступника голови з нагляду, було закрито 39 філіалів і одне представництво російських банків

У 1996 році було прийнято Закони «Про банківську діяльність» та «Про Національний банк України», в які були закладені норми, які дозволяли НБУ виводити банки з ринку за прискореними процедурами.

У міру посилення президентської вертикалі з'явилися нові фінансові інструменти перерозподілу власності на місцях, наприклад, «сміттєві» цінні папери, півтора десятка фондових бірж, де ці папери котирувалися, величезна кількість торговців ЦП, які виконували специфічні завдання. Саме банківські та фондові механізми дозволяли узаконити зміни на полі реєстрації прав власності.

У цьому ж періоді було заборонено діяльність філіалів іноземних банків, їм було запропоновано перереєструватися в юридичні особи згідно з чинними юридичним процедурам в Україні. У 1992 -1994 рр., коли НБУ очолював Віктор Ющенко, під керівництвом Бориса Маркова, заступника голови з нагляду, було закрито 39 філіалів і одне представництво російських банків.

Такий докладний історичний відступ потрібен, щоб пояснити, чому комерційні банки створювалися з непрозорою структурою власності. Наприклад, для того, щоб мінімізувати відомості про акціонера при поданні пакета документів в НБУ на реєстрацію, засновників банку мало бути більше десяти ─ кожен повинен був мати менше 10% в статутному капіталі. Це спрощувало підтвердження джерел походження капіталу для акціонерів.

Капітал одинадцяти власників банків формувався іншими одинадцятьма Товариствами з обмеженою відповідальністю, капітал яких у свою чергу формувався кількома національними інвестиційними фондами. Ці інвестиційні фонди мали своїх засновників у країнах Євросоюзу. Часто в цих інвестиційних фондів був ще шар засновників в інших країнах Євросоюзу (в основному, на Кіпрі), які брали довгий позиковий капітал в офшорних юрисдикціях, який виникав там як маржа на толінгові схеми від експортних потоків.

Таким чином, реальні доходи від експортних операцій, які отримували контролери приватизованих підприємств, поверталися в Україну у вигляді прямих інвестицій в капітали банків. Банки кредитували підприємства ФПГ, забираючи їх власність у застави за кредитами. В результаті до середини 1990-х склалася схема, яка давала можливість контролювати менеджмент підприємств ФПГ не тільки за органами управління, а й за банківськими правами на проведення операцій, а також за контролем з боку банків над заставами. З іншого боку, діючі банки не мали власного капіталу в класичному розумінні.

Непрозора структура власності зіграла злий жарт із власниками, які не опиралися у своїй діяльності на місцеву владу. Майже всі великі заводи, приватизовані директорами непрозорим способом, зрештою перейшли в руки місцевої влади, яка керувала не тільки фінансовими бюджетними потоками, а й могла контролювати підприємства через фіскальні органи і пов'язані з владою кримінальні угруповання.

У міру зміцнення президентської вертикалі влади відбувався вторинний перерозподіл контролю над промисловими об'єктами бюрократичними елітами, що формували політичний клас країни. І тут можна сказати, що навколо цих заводів почали з'являтися «кишенькові» банки. ПУМБ, який був створений Маріупольськими меткомбінатами ─ один із яскравих прикладів. А ще ─ «Володимирський» навколо промислової групи губернатора Щербаня. І так далі.

У міру становлення олігархічної моделі влади, до 1995-1996 років утворилося два-три десятки великих корпорацій. Вони й почали формувати політичну систему, в якій президент Леонід Кучма зайняв позицію арбітра. В цьому періоді одні заробляли на експорті, інші ─ на імпорті, треті ─ на доступі до бюджетних замовлень, четверті ─ на доступі до кредитів, які завдяки високим темпам девальвації було легко списувати через невеликий проміжок часу.

Саме тоді й виникли групи, що почали системно паразитувати на неповоротних кредитах, використовуючи слабке законодавство в частині банкрутства підприємств. З'явилися схеми, коли можна було взяти кредит на «технічну» фірму, підставити заставу від іншої фірми, потім довести до банкрутства позичальників і заставодавців. І в ліквідаційній процедурі за безцінь продати заставу третій особі поза банком. Таке собі могли дозволити тільки ті, хто був упевнений у своїй політичній «криші». Крім того, треба згадати про фіаско першої державної фінансової піраміди з ОВДП, на якій деякі банки зробили чималі гроші.

У період першої каденції Леоніда Кучми почалася системна взаємодія України з МВФ. В результаті проведеної жорсткої монетарної політики під керівництвом міжнародних інститутів у 1995-1996 році була приборкана інфляція, стабілізувалася фінансова система, і країна провела грошову реформу. Треба сказати, що після втрати вкладів в «Сбєрбанку СРСР» і в період великої інфляції вклади населення в банках були незначними. Банки більше працювали на бюджетних грошах і оборотних коштах юридичних осіб.

Нова ера

Великий крок вперед система зробила в 1998 році ─ після прийняття Закону «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Введення в дію інституту страхування депозитів фізосіб, а також успішна апробація механізмів при виведенні з ринку перших банкротних банків: «Слов'янський», АПБ «Україна», «Наш банк» (І.Сергієнко, Ю.Головін) на початку нульових дали поштовх тому, що фізичні особи стали головним джерелом ресурсів для банків. Щодо банку «Україна» було прийнято політичне рішення під тиском МВФ. Банк «Слов'янський» (Б.Фельдман) було закрито з ініціативи податкової адміністрації під керівництвом Миколи Азарова. НБУ імплементував директиву ЄС зі страхування депозитів у рамках програми МВФ щодо стабілізації фінансової системи України.

Нульові роки ознаменувалися зростанням світової економіки, драйвером якої став економічний розвиток Китаю, його вступ у СОТ, а також політикою уряду США і Федеральної резервної системи щодо здешевлення ціни кредитних ресурсів. Після глибокої економічної кризи кінця 1990-х років в Україні почалося стійке зростання економіки. Виник попит і зростання цін на світовому ринку на метал, хімічну продукцію, руду. Фінансова система стабілізувалася. У НБУ з'явилася можливість з формуванням валютних резервів забезпечити стабільність курсу. Приплив ресурсної бази в банки забезпечив їх зростання. Багато банків почали активно розвивати свої мережі для рітейловського бізнесу. Але громаді хотілося більшого.

Несправедливий розподіл фінансових потоків, розшарування суспільства накопичувало протестні настрої. Крім того, у внутрішні справи країни почали втручатися зовнішні сили: «Кольчужний скандал», рух «Україна без Кучми», «справа Гонгадзе»...

Стало формуватися роздратування від зовнішньополітичних помилок, в результаті яких Україна виявилася ізольованою на політичній арені. Апогеєм цих настроїв стала «Помаранчева» революція 2004 – 2005 років. Суспільні настрої вимагали справедливого розподілу багатства і фінансових потоків, прозорих правил гри в політиці й економіці «як у Європі», а олігархічні партії могли запропонувати тільки популістські гасла. Ідейні партії (комуністична, соціалістична, націонал-патріотична) не тільки не мали глибокої підтримки, але й не могли запропонувати виразної сучасної моделі розвитку країни. З приходом до влади в Росії Володимира Путіна став посилюватися геополітичний вектор на створення «нового СРСР».

Після 2005-го спекулятивний європейський капітал зрозумів, що відкрився останній великий ринок, і в Україну ринули не тільки так звані «інвестиційні» гравці, які працювали з урядовими цінними паперами, а й носії банківських рітейлових технологій

А з приходом Віктора Ющенка на президентський Олімп в Україні країна почала проводити політику відкритого ринку, прискореними темпами вступаючи в СОТ. Зазвучали тези про можливість вступу в НАТО і принципи європейської інтеграції. В цьому періоді спекулятивний європейський капітал зрозумів, що відкрився останній великий ринок, і в Україну ринули не тільки так звані «інвестиційні» гравці, які працювали з урядовими цінними паперами, а й носії банківських рітейлових технологій. У країні почався роздрібний та іпотечний кредитний бум, у якому банки переклали свої валютні ризики на позичальників валютних кредитів.

Зупинимося на історії інтеграції банківського ринку. За даними НБУ, на початок 2008 року в Україні працювало 47 банків з іноземним капіталом, з них 17 ─ контролювалися іноземцями на 100%. Нагадаємо, що всього на вітчизняному банківському ринку в той період було представлено 175 діючих банків. В Україні був присутній банківський капітал із 20 країн. Серед лідерів ─ Росія, Австрія, Франція та Італія. Разом із кількістю зарубіжних фінустанов у 2005-2008 роках зросла і частка ринку, яку контролювали іноземці. На той період частка іноземного капіталу в банківському секторі становила майже 35%, що на 7,5% більше, ніж 2007 році.

З огляду на купівлю «Правекс-банку» (Л.Черновецький) італійською Intesa Sanpaolo і на попередню домовленість про придбання грецьким «National Bank of Greece» «Кредитпромбанку» (А.Солтус) ─ очікувалося, що після їх завершення частка іноземного капіталу в банківському секторі країни досягне 50%. У сегменті кредитування населення ─ зокрема, іпотеці ─ іноземці контролювали більше половини ринку.

Як приходили іноземці

Процес експансії іноземців на український банківський ринок умовно можна розділити на три етапи, кожен з яких має характерні риси.

1990-ті роки ─ це період, коли іноземці вивчали новий ринок методом проб і помилок: засновували в Україні банки і дивилися, як піде бізнес. Практика показала, що найчастіше українським «дочкам» іменитих зарубіжних структур не вдавалося досягти бажаних результатів, через що вони були змушені залишати ринок.

Перша «п'ятирічка» ХХІ століття ознаменувався початком експансії банків із сусідньої Росії. Вони приходили на вітчизняний ринок в основному для обслуговування інтересів російського бізнесу. Це ж стосується і європейських банків, які спочатку обслуговували фінансові потоки транснаціональних компаній на українській території.

Після «помаранчевої революції» характерною стала орієнтація іноземців на роздрібний бізнес. Ця фаза відрізняється високим попитом на наявні банківські активи і, відповідно, нечуваним зростанням цін на них. Розглянемо кожен з цих етапів детальніше.

Перший іноземний банк з'явився в Україні в травні 1993 року ─ НБУ зареєстрував банк зі 100%-вим іноземним капіталом «Креді Ліоне Україна». Його заснувала французька банківська група Credit Lyonnais. Топ-менеджери цього банку досі пишаються, що у них довгий час обслуговувалися «дочки» компаній «Pepsico» і «Coca-Cola» одночасно, чого не було ніде в світі. Ці транснаціональні структури, які жорстко конкурують, завжди намагаються обслуговувати свої фінансові потоки в різних банках. У 2004 році відбулося злиття материнських Credit Lyonnais та Credit Agricole, в результаті чого український банк було перейменовано в Каліон Банк. Ця фінустанова працює на ринку досі, обслуговуючи великих корпоративних клієнтів.

Другий іноземний банк прийшов у країну тільки через три роки, причому теж із Франції. У вересні 1996-го свій дочірній банк зареєструвала одна з найбільших банківських груп у світі ─ Societe Generale. Французи пропрацювали в Україні п'ять років, а потім у результаті реорганізації групи прийняли рішення покинути український банківський ринок. Банк «Сосьєте Женераль Україна» придбала страхова група ТАС, підконтрольна Сергію Тігіпку. Після зміни власника фінустанова була перейменована в ТАС-Інвестбанк, який у 2007 році було продано шведському Swedbank. Водночас, Societe Generale, незважаючи на купівлю в 2007 році невеликого регіонального Ікар-банку, продовжує шукати відповідний більший об'єкт для поглинання.

У 1997 році в Україні з'явилися перші банки із сусідньої Польщі та Австрії. Одна з найбільших фінустанов Польщі ─ держбанк Pekao ─ в лютому заснував дочірній «Банк Пекао» (Україна), а вже в грудні було зареєстровано іноземний банк ─ «Банк Австрія Кредитанштальт Україна». Через два роки, в 1999 році, уряд Польщі прийняв рішення приватизувати банк Pekao. Конкурс виграла італійська UniCredit Group і таким чином отримала контроль над «Банк Пекао» (Україна). У 2002 році австрійський Bank Austria Credit Anschtalt (BA-CA) було поглинуто більшим німецьким Hypo-Vereinsbank Bank (HVB). В результаті цієї угоди українська дочірня структура BA-CA незабаром була перейменована в ХФБ (Україна). Зрештою, наприкінці 2005 року відбулася найбільша на європейському просторі операція зі злиття банків ─ UniCredit Group купила HVB майже за 20 млрд євро. В результаті транзакції італійці отримали контроль над другим банком в Україні ─ ХФБ (Україна). У 2007 році менеджмент UniCredit Group завершив об'єднання двох українських активів під брендом УніКредит Банк. Однак на цьому експансія італійців не закінчилася: у 2008 році UniCredit придбала Укрсоцбанк.

CSFB був першим яскраво вираженим інвестиційним банком, який коли-небудь працював в Україні через дочірню структуру

У серпні 1997 року великий швейцарський інвестиційний банк Credit Swiss First Boston (CSFB) зареєстрував в Україні дочірній банк Креді Свісс Фьорст Бостон Україна. Ця фінустанова займалася консультуванням українського уряду в питаннях приватизації, розміщення цінних паперів українського уряду на міжнародних ринках, а також була одним із найбільших операторів на ринку ОВДП. Однак у травні 2003-го менеджмент групи ухвалив рішення про ліквідацію української «дочки». Офіційні причини виходу з українського ринку стандартні ─ несприятливий інвестиційний клімат, дуже жорсткі умови роботи, незадовільна законодавча база. Зазначимо, що CSFB був першим яскраво вираженим інвестиційним банком, який коли-небудь працював в Україні через дочірню структуру.

У грудні 1997 року свій дочірній банк в Україні заснував нідерландський ING Bank. ІНГ Банк (Україна) донині фокусується на обслуговуванні виключно великих корпоративних клієнтів, а також працює на ринку цінних паперів, пропонуючи українським корпоративним клієнтам послуги з розміщення їх ЦП на світових ринках. У цих сегментах бізнесу він входить до лідируючої групи. Правда, слід зазначити, що в 2008 році ІНГ Банк (Україна) почав розвивати роздрібний бізнес, який незабаром згорнув.

У 1998 році свій дочірній банк ─ Райффайзенбанк (Україна) на вітчизняному ринку зареєструвала австрійська Raiffeisen International. Це, мабуть, єдина фінустанова, створена іноземцями «з нуля», з якою протягом відносно невеликого проміжку часу вдалося увірватися в першу десятку, захопивши лідерство спочатку в корпоративному, а потім і в роздрібному сегменті. Підкреслимо, Raiffeisen став першим іноземним банком, який почав серйозно працювати з населенням.

Крім Raiffeisen, у 1998 році свій дочірній банк в НБУ зареєструвала найбільша на той час банківська група світу ─ американська Citigroup. Сітібанк (Україна) переважно обслуговує український бізнес найбільших транснаціональних корпорацій, які є глобальними партнерами Citigroup.

На початку 1999 року польський Kredyt Bank купив контрольний пакет львівського Західно-Українського Кредитного Банку (ЗУКБ). Пізніше фінустанова була перейменована в Кредит-Банк. Однак через чотири роки сам материнський Kredyt Bank продали великій бельгійській фінансовій групі ─ KBC Group. На той час в плани бельгійців не входила робота на українському банківському ринку. В результаті в серпні 2004 року Kredyt Bank продав свою українську «дочку» найбільшому фінінституту Польщі ─ державному банку PKO Polska. Після завершення угоди український банк вчергове перейменували ─ зараз він відомий як Кредобанк.

Початок третього тисячоліття для банківського сектору України ознаменувався стартом експансії в країну банківського капіталу російського походження. Першим на початку 2001 року на ринок вийшов Альфа-Банк, підконтрольний російському мільярдерові Михайлу Фрідману. Росіяни купили невеликий Київський інвестиційний банк. В середині цього ж року Національна резервна корпорація (НРК), підконтрольна депутату Держдуми Олександру Лебедєву, зареєструвала в Нацбанку Банк НРБ (Україна). У початку 2002 року в Україну прийшов Петрокоммерцбанк, шляхом придбання контрольного пакету АКБ «Авіатекбанк». Ці банки з приватним капіталом виходили на український ринок переважно для обслуговування місцевого бізнесу своїх клієнтів. Наприклад, «Петрокоммерц» обслуговував операції нафтової компанії «Лукойл».

Після цих угод іноземці, в тому числі й росіяни, взяли трирічну перерву. Затишшя перервалося після «Помаранчевої революції» ─ в січні 2005 року свою дочірню структуру зареєстрував перший державний російський банк ─ Внєшторгбанк. У лютому цього ж року НРК отримала контроль ще над однією українською фінустановою ─ Енергобанком, а наприкінці 2005 року свою «дочку» в Україні реєструє Банк Москви, який пов'язують із мером російської столиці Юрієм Лужковим.

Незважаючи на те, що до 2005 року в Україні налічувалося вже близько 20 банків з іноземним капіталом, їх ринкова частка не перевищувала 10%. Відповідно, говорити про їх великий вплив на вітчизняний банківський сектор не варто. Масове вторгнення іноземного капіталу стартувало разом із продажем другого за величиною українського банку «Аваль». Австрійська Raiffeisen International заплатила за цей системний банк нечувану на той час суму ─ більше $1 млрд. Коефіцієнт «price-to-book value» (P/BV), тобто відношення капіталізації (ринкової вартості) банку до його балансового капіталу, становив 3,7. Саме ця угода встановила ціновий орієнтир для подальших продажів українських банків. Вже наприкінці 2005 року було оголошено другу велику угоду. Найбільший банк Франції ─ BNP Paribas придбав 51% акцій УкрСиббанку. Сторони не оголошували вартість угоди, але за оцінками експертів, P/BV був приблизно таким же, як і при продажу «Авалю».

Після двох великих продажів власники навіть дрібних українських банків зрозуміли, що з'являється реальна можливість вигідно продати свої дітища. Паралельно закордонні інвестори також негайно кинулися обзавестися банком на зростаючому ринку.

Незважаючи на те, що до 2005 року в Україні налічувалося вже близько 20 банків з іноземним капіталом, їхня ринкова частка не перевищувала 10%. Відповідно, говорити про їх великий вплив на вітчизняний банківський сектор не варто

Збільшили свою активність і російські держбанки. Наприкінці 2005 року Внєшторгбанк завершив угоду з купівлі банку «Мрія», який контролювався Петром Порошенком. Ця угода примітна тим, що росіяни оцінили «Мрію» всього в 1,6 капіталу. Приблизно в цей же час інший російський держбанк ─ Сбєрбанк Росії домовився з керівництвом НРК про купівлю Банку НРБ (Україна).

У 2006 році активність на ринку банківських злиттів-поглинань досягла свого піку. У лютому італійська Banca Intesa домовилася про купівлю чергового великого банку ─ Укрсоцбанку. 100% акцій фінустанови італійці оцінили більш ніж у $1,3 млрд, що еквівалентно майже 5 капіталам цього банку.

Поки вирували пристрасті навколо продажу Укрсоцбанку, було укладено ще кілька знакових угод. У квітні 2006 року французька Credit Agricole, у якій вже був банк в Україні (Каліон Банк), домовилася з власниками Індекс-банку про його купівлю за $263 млн. Ця угода встановила на той час рекорд щодо мультиплікатора. Французи оцінили Індекс-банк у 5,8 капіталів.

Приблизно в цей же час менеджмент Raiffeisen International приймає сенсаційне рішення відмовитися від об'єднання двох своїх українських активів ─ Райффайзенбанку і банку «Аваль», і продати Райффайзенбанк (Україна). Шалений попит на цей банк з боку іноземних інвесторів дозволив уже в процесі проведення тендеру збільшити його ціну майже вдвічі. Якщо спочатку австрійці розраховували виручити за Райффайзен $500 млн, то в червні угорський OTP Bank, який перед цим не раз програвав тендери з продажу українських банків, погодився викласти за цю фінустанову $830 млн (P/BV – 5,1). Таким чином, такий нестандартний хід дозволив менеджменту Raiffeisen International практично повністю компенсувати витрати на купівлю банку «Аваль». Фактично, австрійці з невеликою доплатою обміняли Райффайзенбанк на банк, ринкова частка якого майже втричі більша.

У 2007 році власник групи ТАС Сергій Тігіпко домовився про продаж двох своїх банків ТАС-Комерцбанк і ТАС-Інвестбанк шведській банківській групі Swedbank. Сума угоди склала $735 млн, що відповідає мультиплікатору 6,2. У липні цього ж року була досягнута домовленість про продаж Укрсоцбанку італійській UniCredit Group за рекордні $2,2 млрд (P/BV – 5,3). А у вересні другий за величиною німецький банк Commerzbank оголосив про купівлю 60% акцій банку «Форум». Німці оцінили весь український банк в $1 млрд, тобто більш ніж у 5 капіталів. Крім цього, в 2007 році було укладено близько 10 дрібніших угод.

Початок 2008 року для ринку злиттів і поглинань знову ознаменувався великими транзакціями. Італійська Intesa Sanpaolo, якій минулого року не вдалося придбати Укрсоцбанк, домовилася з основним власником Правекс-банку Леонідом Черновецьким про купівлю української фінустанови за $750 млн, що відповідає коефіцієнту P/BV в 6,5.

Прикмети часу

Якщо в 1990-х роках і на початку 2000-х іноземці виходили на банківський ринок переважно шляхом реєстрації нових фінустанов «з нуля», то в умовах динамічного ринку інвестори не бажали втрачати часу, тому могли переплачувати за діючий банк з хорошою ринковою часткою. Саме тому багато банківських груп на додачу до вже наявних активів в Україні купували додаткові банки. Як приклад можна навести стратегію Raiffeisen, UniCredit, Credit Agricole, SEB Group і Внєшторгбанку. І тільки банки, яким не вдавалося купити діючий бізнес, змушені були розвиватися органічно, тобто на основі існуючої бази. У цьому плані показовим є український досвід австрійської Erste Group.

Зазнавши невдачі в конкурсах з продажу кількох великих вітчизняних фінустанов, влітку 2006 року австрійці домовилася про купівлю 51% акцій банку «Престиж». Цікаво, що цей банк був зареєстрований колишніми власниками «Авалю» Олександром Деркачем і Федором Шпигом наприкінці 2005 року. В процесі погоджувальних процедур і оформлення угоди сторони домовилися про продаж 100% акцій. Таким чином, Erste Group, мабуть, ─ єдина велика банківська група, яка наважилася розвивати бізнес в Україні практично «з нуля», в той час як основні конкуренти австрійців на ринках країн ЦСЄ ─ UniCredit, Raiffeisen, OTP ─ купили готові банки.

З 2005 року банки перетворювалися на супермаркети. Роздріб ставився на чільне місце. У відділеннях продавалося все: пластикові карти, кредити, страхування, турпоїздки, квитки на поїзди. Паралельно створювалися і розширювалися всілякі інвестиційні підрозділи. Ринки зростали, росла капіталізація. Про нормативи ніхто не думав

Ще один варіант експансії в Україну, який практикували іноземці, це купівля невеликого регіонального банку. Наприкінці 2006 року через дефіцит великих банків, виставлених на продаж, намітилася тенденція скуповування іноземцями саме таких фінустанов. Зокрема, грецький EFG Eurobank придбав львівський банк «Універсальний» і на його базі став активно розвивати бізнес у столиці шляхом відкриття нових відділень. Також було продано Електрон Банк ─ австрійському Volksbank International, одеський Морський транспортний Банк (МТБ) було придбано кіпрським Marfin Popular Bank, запорізький АвтоЗАЗбанк ─ Bank of Cyprus, харківський Факторіал-Банк ─ SEB Group. Чеська Home Credit Group придбала відразу кілька активів: два банки ─ дніпропетровський Агробанк і чернігівський Приватінвест, а також кредитну спілку «Приват-Кредит».

Слід зазначити, що дуже часто іноземці побоювалися купувати контрольний пакет українського банку відразу. Замість цього, щоб увійти в курс справ, купувався міноритарний пакет ─ менше 10% акцій. Така операція не передбачала отримання дозволу від НБУ. Надалі частка в капіталі збільшувалася. Такий механізм застосувала, зокрема, нідерландська TBIF при входженні в капітал ВАбанку ─ в жовтні 2005 року було куплено 9,55%-вий пакет акцій, а потім участь доведено до 49%. За аналогічною схемою купувався Український кредитно-торговий банк (УКТБ) казахським банком ТуранАлем.

Тоді все здавалося гранично ясним. З 2005 року банки перетворювалися на супермаркети. Роздріб ставився на чільне місце. У відділеннях продавалося все: пластикові карти, кредити, страхування, турпоїздки, квитки на потяги... Половина ─ в онлайні. Паралельно створювалися і розширювалися всілякі інвестиційні підрозділи. Ринки зростали, росла капіталізація. Про нормативи ніхто не думав, вимоги були невисокі. Та й половина з них покривалася шляхом випуску різних субординованих паперів. Витрати ніхто не рахував.

В Україні в 2008 році вже були присутні 13 з 20 найбільших банківських груп на ринках країн ЦСЄ. Але на цьому всі подібності України з цими країнами закінчуються ─ навпаки, очевидними є три важливих відмінності нашої країни від країн ЦСЄ. Унікальність України в тому періоді з точки зору потенціалу банківського ринку привела сюди сім банківських груп, що входять за версією THE BANKER в ТОП-25 найбільших банків у світовому масштабі. Мова, зокрема, йде про BNP Paribas і Credit Agricole. Ці банки не прагнуть експандувати в інші країни ЦСЄ через незначні розміри їх ринків.

Унікальне економіко-географічне положення України робило її цікавою для банків з країн СНД. На ринку були представлені 4 з 5 найбільших російських банків (не вистачає тільки Газпромбанку), найбільші банки Казахстану ─ ТуранАлем і Грузії ─ Банк Грузії. Всі ці банки також не здійснюють масштабної експансії в інші країни ЦСЄ.

Детальний опис вибухового зростання банківського бізнесу викликаний тим, що саме в цей період були закладені передумови нинішньої глибокої кризи. Не маючи прозорого законодавства, необхідної інфраструктури (наприклад, бюро кредитних історій), маючи слабку виконавчу службу і «соціалістичну» мораль, іноземні банки зіткнулися з феноменом, який у західному світі важко уявити ─ «борги сплачують тільки боягузи». У 2008 році бум вибухового зростання банківського бізнесу в Україні був зупинений світовою фінансовою кризою, до якої уряд виявився не готовим.

Криза 2008-2010 років в економіку прийшла через банківський сектор ─ спочатку внаслідок ряду штучних причин ліквідність втратив один із найбільших приватних українських банків ─ «Промінвестбанк» (Володимир Матвієнко), який потягнув у дефолти кілька інших великих банків ─ «Родовід» (Денис Горбуненко), «Укргазбанк» (Василь Горбаль), «Київ» (Микола Марченко), «Надра» (Ігор Гіленко).

Криза 2008-2010 років в економіку прийшла через банківський сектор ─ спочатку внаслідок ряду штучних причин ліквідність втратив один з найбільших приватних українських банків ─ «Промінвестбанк», який потягнув у дефолти кілька великих банків.

НБУ почав гасити пожежу ліквідності на ринку вливанням кредитів рефінансування, кошти якого негайно пішли попитом на валютний ринок. Уряд зробив «рятівне» вливання бюджетних грошей у три банки («Родовід», «Укргазбанк», «Київ»), які втратили ліквідність. Україна увійшла в девальваційний штопор, який привів до глибокої економічної кризи.

За девальвацією прийшла інфляція і дефолти фірм, що займалися ЗЕД на позикових коштах. За 2008-2010 роки НБУ вивів з ринку 22 банки, частина з яких не розрахувалася за кредитами рефінансування. У деяких великих банків короткострокові кредити рефінансування НБУ було переведено в розряд довгострокових. Державні Ощадбанк і Укрексімбанк, а також «Надра», який після тимчасової адміністрації очолив Д.Зінков, «Фінанси та кредит» (К. Жеваго), ПриватБанк (Д.Дубілет), «Фінансова ініціатива» та ВіЕйБі (О.Бахматюк). Ряд банків, наприклад «Європейський» і «Національний стандарт» П.Борулько, після отримання кредитів рефінансування дуже швидко пішли в ліквідаційну процедуру.

Перемога Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року була зумовлена політикою Ющенка ─ Тимошенко, які допустили падіння ВВП в 2009 році на 15%, 60%-ву девальвацію обмінного курсу. У 2010 році вже був сильним і геополітичний фактор. Спроба Віктора Ющенка створити альтернативний проект ГУУАМ перевів Україну з союзників Росії при Борисі Єльцині в групу геополітичних противників.

Стабілізація системи 2011-2013 років призвела до того, що політично Україна почала перетворюватися з рівноваги кількох олігархічних кланів на олігополію «сім'ї». Майдан 2013-2014 року ─ це протест суспільства проти відмови від європейського вектора розвитку України та реакція владних регіональних еліт на посилення центральної влади.

Базель III, який почали впроваджувати в 2013 році, різко посилив вимоги як до капіталу, так і до методів його формування. У банківський побут увійшло страшне слово compliance

Після світової фінансової кризи 2008 року, коли більшість американських, британських та європейських банків виявилися фактичними банкрутами в своїх країнах, все стало на свої місця. Банки з формату «магазинів» стали знову повертатися в свій класичний стан. Розпродавалися цілі підрозділи, цілі напрямки бізнесу і класи активів. Багато що, наприклад, робота з картами, пішло на аутсорсинг. На перший план вийшла надійність банку.

Базель III, який почали впроваджувати в 2013 році, різко посилив вимоги як до капіталу, так і до методів його формування. У банківський побут увійшло страшне слово compliance. Тобто, перевірки на відповідність вимогам закону і внутрішнім документам банку. З нього тепер починається процес відкриття будь-якого рахунку і здійснення практично будь-якої транзакції. Вже не можна ганяти гроші між рахунками, як було раніше. Та й рахунок у нормальному банку відкрити (і утримати його там) стало важко.

«Революція гідності», перемога Петра Порошенка на позачергових президентських виборах спричинила тектонічні зрушення в банківському бізнесі. Якщо на початку 2014 року новий глава НБУ Степан Кубів почав припускатися помилок 2009 року, відкривши «ящик Пандори» з рефінансування і отримав новий виток девальвації та інфляції, то з приходом Валерії Гонтаревої почався процес «очищення» системи від неплатоспроможних і схемних банків. Все це наклалося на форс-мажорні події в Криму і на Сході України. Знову повторилася ситуація, коли позичальники були перекинуті в дефолт, а банкам було необхідно формувати непосильні резерви. Розгул інфляції довелося гасити через монетарний голод. Багато власників фінансово-промислових груп, поставлених перед фактом реальної докапіталізації своїх банківських структур, відмовилися від підтримки банків.

Олігархічна банківська система почала розвалюватися. Не вдаючись в аналіз застосування монетарних інструментів 2014-2016 років, можна констатувати, що наступив перелом ситуації з моменту приватизації ПриватБанку наприкінці 2016 року. До цього дії регулятора, незважаючи на відкликання ліцензії у восьми десятків банків, мали половинчастий характер. З ринку пішли великі банки, які так і не відновилися після кризи 2009 року: «Надра» (реальний власник Дмитро Фірташ), «ВіЕйБі» і «Фінансова ініціатива» (Олег Бахматюк), «Дельта» (Микола Лагун), Брокбізнесбанк (Сергій Курченко), «Фінанси та кредит» (Костянтин Жеваго).

Сьогодні основу банківської системи складають банки з участю держави в капіталі (Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк, ПриватБанк), які зайняли в різних сегментах ринку нішу понад 50%. Зросла питома вага банків з іноземним капіталом, які витримали вимоги НБУ щодо капіталізації, і українські банки, які втрималися в своїх нішах бізнесу і виконують вимоги регулятора.

Система підійшла до нового етапу свого розвитку.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Бізнес
Олександр Шлапак: «Судитися з великими боржниками банку безглуздо, оскільки ці борги не мають забезпечення»
Глава ПриватБанку - про повернення боргів колишніх акціонерів, розвиток банку та перспективи кримських вкладників
Роль особистості в (банківській) історії: на що впливає перша особа банку?
Хто і як керує найбільшими фінустановами країни
Не як у людей: що в Україні заважає іноземним інвесторам
Однорічні дозволи на перебування в країні, неможливість репатріації капіталу, погана англійська мова і так далі
Усі матеріали розділу
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 0
Увійдіть, щоб опублікувати коментар
Вибір редактора
Приватне і відверте: 5 книг грудня
Приватне і відверте: 5 книг грудня
На які новинки художньої літератури варто звернути увагу цього місяця
Як ізраїльська армія стала «кузнею стартапів»
Як ізраїльська армія стала «кузнею стартапів»
Колишні бійці загадкової ізраїльської служби кіберрозвідки – Підрозділ 8200 – створили приблизно 1000 нових IT-компаній. Саме їм Ізраїль багато в чому зобов’язаний іміджем «нації стартапів»
Ходіння по колу: як у Мінфіні переписують Податковий кодекс
Ходіння по колу: як у Мінфіні переписують Податковий кодекс
І чому депутати наполягають на проведенні разового декларування
Олігархи під підозрою: кому потрібен Архів клептократії та чому до нього потрапили тільки «обрані»
Олігархи під підозрою: кому потрібен Архів клептократії та чому до нього потрапили тільки «обрані»
Українські публічні персони готові оскаржувати дані, опубліковані в Архіві
Зараз на головній
Технічні роботи на сайті Forbes Україна
Технічні роботи на сайті Forbes Україна
Випуск матеріалів на сайті тимчасово припинено
Олександр Шлапак: «Судитися з великими боржниками банку безглуздо, оскільки ці борги не мають забезпечення»
Олександр Шлапак: «Судитися з великими боржниками банку безглуздо, оскільки ці борги не мають забезпечення»
Глава ПриватБанку - про повернення боргів колишніх акціонерів, розвиток банку та перспективи кримських вкладників
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів