Прем'єри тижня: «Чорна меса», «Юність» та «Останній мисливець на відьом»

Біографія американського гангстера, мальовничі кінороздуми про вікові зміни та фантастичний екшен про боротьбу людей із відьмами

29 жовтня в український прокат вийшли кримінальна біографічна драма «Чорна меса», драма старіння «Юність» та фентезі «Останній мисливець на відьом». Кожен із фільмів на свій лад розповідає про те, що добро і зло завжди йдуть поруч.

«Чорна меса»

1975 року підпільним життям Південного Бостона заправляв Джиммі «Вайті» Балджор (Джонні Депп). Він контролював букмекерські контори, казино і наркодилерів району. Занадто сильно при цьому не світився, у ФБР його вважали всього лише рядовим кримінальним авторитетом. У вільний від бандитської діяльності час Джиммі відвідував маму, якій постійно програвав у карти, і маленького сина, якого вчив прописних істин: «Якщо тебе не засікли – нічого не було». Багато хто, зокрема і рідний брат, нова політична зірка (Бенедикт Камбербетч), вважали Джиммі добрим. Ну а що в нього був улюблений район на узбережжі, де його люди закопували десятки трупів конкурентів… у кого з гангстерів обходилося без чогось такого?

Депп, звичайно, – блискучий актор, і «Чорна меса» – це явно реалізація його оскарівських амбіцій, але вся його майстерна гра обличчям через занадто ненатуральну лисину виглядає іноді комічно

Потім у Джиммі помер син, і він почав перетворюватися на справжнього безжального психопата. Його апетити зросли: він захотів бути головним не в районі, а у всьому місті, а краще – на всьому узбережжі. Тут дуже вдало для Джиммі другові його дитинства, а нині – агенту ФБР Джону Конноллі (Джоел Едгертон), прийшла в голову чудова ідея: найняти Балджора як інформатора і таким чином позбавити місто італійської мафії. У відповідь ФБР мало закрити очі на не надто законну діяльність Балджора. Звичайно, нічим хорошим затія в підсумку не закінчилася: ніхто з учасників угоди не зміг вчасно зупинитися, що їх і погубило.

Творці фільму «Чорна меса» теж не змогли вчасно зупинитися і в деяких моментах переступили межу хорошого тону та здорового глузду. Стрічка заснована на біографії реального бостонського кримінального авторитета Джеймса Балджора. І щоб добитися схожості з ним, Джонні Деппу придумали складний грим: зробили лисіючим блондином із холодними блакитними очима.

Депп, звичайно, – блискучий актор, і «Чорна меса» – це явно реалізація його оскарівських амбіцій (за трьох номінацій у нього немає жодної статуетки), але вся його майстерна гра лицем через занадто ненатуральну лисину виглядає іноді комічно. Знижують градус драматизму, створений насиченим монтажем і детально показаним антуражем 1970–1980-х, зловживання кліше. Демонструючи жорстокість героя і при цьому намагаючись передати складність його характеру, Депп видає опереткові монологи і сцени насильства.

У результаті фільм, який мав стати бенефісом Деппа, перетворюється на стрічку Едгертона. Той свого героя, який обрав не ті орієнтири і засновує кар'єру не на тих виборах, грає тонше і переконливіше. Імовірно, що «Чорна меса» принесе «Оскар» саме йому.

«Юність»

Двоє друзів похилого віку – композитор (Майкл Кейн), живий класик, який хоче, щоб його більше не просили диригувати власною музикою, і режисер (Гарві Кейтель), також знаменитий, але він ще не поставив гарної фінальної крапки у кар'єрі і заклопотаний цим, – відпочивають на водах у Швейцарії. Вони потроху спілкуються з усіма, хто трапляється на шляху (зокрема і з власними дітьми), і обговорюють цікаві події зі свого життя – як ті, що сталися сьогодні вранці, так і ті, що відбулися 60 років тому.

«Юність» дражнить і інтригує, але лише для того, щоб потім змусити дивуватися. І в кінцевому підсумку виявляється справжнісіньким провалом, хоч і зіграним до останнього за всіма формальними правилами

«Юність» явно створювали з прицілом на те, щоб вона стала найлюдянішим і найщирішим фільмом у кар'єрі модного оскароносного італійця Паоло Соррентіно. Ключові слова – «із прицілом»: дійсність рішуче і люто втоптує в пил цю заявку.

Це насамперед розмовний фільм. І численні діалоги – виключно на вічні теми – коливаються в діапазоні від непростимо, по-юнацькому снобістських (наприклад, про «вульгарну професію поп-зірки» – і це від режисера, який не соромиться приправити кульмінаційну сцену ближче до кінця фільму заяложеним пост-роком за кадром) до порівняно дотепних, у дусі чи то Кері Гранта, чи то Бонда часів Шона Коннері. Щоправда, уся їхня жива дотепність просто-таки кришиться в ніщо у статечному поданні Кейна і Кейтеля – великих акторів, які, проте, виграшно виглядають в інших амплуа.

Соррентіно, автор «Великої краси», не був би собою, якби весь фільм не «пересував» акторів своїми фірмовими дивовижними мізансценами – у діапазоні від помірно гарних до просто фантастичних. Наскільки легко італійцеві вдається кожен візуальний жарт чи образ, настільки ж він безпорадний у всьому, що стосується змісту. «Юність» дражнить і інтригує, але лише для того, щоб потім змусити дивуватися. І в кінцевому підсумку виявляється справжнісіньким провалом, хоч і зіграним до останнього за всіма формальними правилами.

«Останній мисливець на відьом»

Кровожерливі відьми прагнуть позбутися людей: накладають на них страшні прокльони і насилають чуму. Чоловіки одного із сіл збираються натовпом і йдуть убивати королеву відьом, для чого її треба проткнути мечем, спалити, а потім ще простежити, щоб її серце перестало битися. Місію бере на себе Коннор (Він Дізель). Перші два пункти він виконує, але потім відьма насилає на нього прокляття – і він стає безсмертним.

Жодні спецефекти і магія на світі, навіть та, що йде від усесильної королеви відьом, не здатні перетворити Віна Дізеля в хорошого актора. Утім, йому це і не потрібно

Минуло 800 років, Коннор дожив до наших днів і всі ці століття боровся з відьмами. Літопис його діяльності вели спеціально навчені священики. І ось коли черговий з них (Майкл Кейн) представляє свого наступника (Елайджа Вуд) і виходить на пенсію, на нього нападають темні сили. Виявляється, 800 років тому серце королеви відьом не було знищено, і тепер нечисть хоче її воскресити.

В «Останньому мисливці на відьом» є принаймні дві сильні сторони. По-перше, спецефекти/магія дає великий простір для діяльності, і творці стрічки із бюджетом $70 млн сумлінно його використовують. По-друге, один несподіваний поворот сюжету ближче до фіналу. Але ці два моменти не в змозі дати «Мисливцеві» динаміку (її майже немає) і не компенсують дурних діалогів, які викликають сміх не тільки тоді, коли в них і справді є жарти. Ну і жодні спецефекти і магія на світі, навіть та, що йде від усесильної королеви відьом, не здатні перетворити Віна Дізеля в хорошого актора. Утім, йому це й не потрібно.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Стиль життя
Як незвичайні формати аукціонів сприяли продажам мистецтва в 2016 році
І чого світовому та українському арт-ринків чекати від 2017 року
Пішли в тираж: як пройшли перші в цьому році великі українські торги мистецтвом
І наскільки затребуваним виявився тиражний арт
Прем'єра тижня: «Велика стіна»
Навіщо дивитися новий фільм Чжана Імоу
Усі матеріали розділу
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 0
Увійдіть, щоб опублікувати коментар
Вибір редактора
Приватне і відверте: 5 книг грудня
Приватне і відверте: 5 книг грудня
На які новинки художньої літератури варто звернути увагу цього місяця
Як ізраїльська армія стала «кузнею стартапів»
Як ізраїльська армія стала «кузнею стартапів»
Колишні бійці загадкової ізраїльської служби кіберрозвідки – Підрозділ 8200 – створили приблизно 1000 нових IT-компаній. Саме їм Ізраїль багато в чому зобов’язаний іміджем «нації стартапів»
Ходіння по колу: як у Мінфіні переписують Податковий кодекс
Ходіння по колу: як у Мінфіні переписують Податковий кодекс
І чому депутати наполягають на проведенні разового декларування
Олігархи під підозрою: кому потрібен Архів клептократії та чому до нього потрапили тільки «обрані»
Олігархи під підозрою: кому потрібен Архів клептократії та чому до нього потрапили тільки «обрані»
Українські публічні персони готові оскаржувати дані, опубліковані в Архіві
Зараз на головній
Технічні роботи на сайті Forbes Україна
Технічні роботи на сайті Forbes Україна
Випуск матеріалів на сайті тимчасово припинено
Олександр Шлапак: «Судитися з великими боржниками банку безглуздо, оскільки ці борги не мають забезпечення»
Олександр Шлапак: «Судитися з великими боржниками банку безглуздо, оскільки ці борги не мають забезпечення»
Глава ПриватБанку - про повернення боргів колишніх акціонерів, розвиток банку та перспективи кримських вкладників
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів