Прем'єри тижня: «Легенда Гʼю Гласса», «Хто в домі тато» і «45 років»

Дві драми і одна комедія про те, що людина здатна подолати будь-які труднощі
Прем'єри тижня: «Легенда Гʼю Гласса», «Хто в домі тато» і «45 років»

7 січня в український прокат вийшли драми «Легенда Гʼю Гласса» і «45 років», а також комедія «Хто в домі тато». «Легенда Гʼю Гласса» з Леонардо ДіКапріо в головній ролі − одна з найочікуваніших прем'єр року. «45 років» українські глядачі вже бачили на Фестивалі британського кіно. Однак для цінителів хороших фестивальних картин широкий прокат британської драми − приємний сюрприз. А вихід комедії «Хто в домі тато» стане гарною новиною для любителів жартів на межі пристойності.

«Легенда Гʼю Гласса»

1820-ті, британці та французи активно освоюють Північну Америку, місцеве населення чинить опір, час від часу нападаючи на колонізаторів, які заробляють на тому, що добувають хутро. Після чергового такого нападу загін під командуванням капітана Ендрю Генрі (Домналл Глісон), ставши значно меншим, намагається дістатися до форту. Дорогу знає тільки Г'ю Гласс (Леонардо ДіКапріо). Але на нього нападає ведмідь.

Здається, що Гласс, який ледве дихає, довго не протягне, і капітан залишає з ним його сина-індіанця і ще двох осіб. Один із них − досвідчений мисливець Джон Фіцджеральд (Том Харді) − з самого початку недолюблював Гласса і залишився з ним заради обіцяних капітаном грошей. Намагаючись прискорити неминучий фінал, Фіцджеральд випадково вбиває сина Гласса, а потім, переконавши молодшого й більш недосвідченого напарника, що індіанці ось-ось нападуть знову, разом з ним утікає. Гласса вони залишають вмирати в свіжовикопаній могилі. Щоправда, їх розрахунки виявилися хибними − Гласс вижив.

Знімаючи «Легенду Гʼю Гласса», режисер Алехандро Гонсалес Іньярріту і його команда намагалися добитися максимального реалізму: мерзли на дикому морозі, використовували тільки натуральне освітлення, робили довгі кадри − такі Іньярріту разом з оператором Еммануелем Любецьки вже демонстрували у стрічці «Бердман», яка отримала минулого року «Оскар». ДіКапріо, шанувальник методу Станіславського, вивчив кілька індіанських мов, відростив справжню бороду (ходять чутки, що до кінця знімального періоду в ній навіть завелися блохи), занурювався в крижану воду, коли це потрібно було за сюжетом, навіть їв сиру печінку бізона (муляж здався акторові непереконливим). Хіба що ведмедя грізлі все ж змоделювали за допомогою комп'ютерної графіки. Зате поєдинок із ним (як і його наслідки) має вкрай натуралістичний вигляд.

«Легенда Гʼю Гласса», заснований на реальних подіях, взагалі вийшов дуже фізіологічним: це зовсім не ті романтичні історії про індіанців, які можна знайти у Фенімора Купера. Але парадоксально довівши до межі натуралізм, Іньярріту лише підсилив ефект від кількох містичних сцен, які є у фільмі (в них Іньярріту цитує Тарковського, Куросаву та інших класиків). У підсумку вийшла розповідь про силу людського духу («Поки можеш дихати − борись», − каже Гласс синові на самому початку історії), трохи про расизм і про те, як виглядає справжнє варварство (табличку «Всі ми варвари» білі колонізатори вішали на тіла повішених індіанців, доводячи своїм вчинком зворотне). І розповідь ця, при всіх довгих кадрах, мовчазності й неквапливості, вийшла настільки захопливою, що складно повірити в те, що насправді хронометраж «Легенди Гʼю Гласса» − майже три години.

«Хто в домі тато»

Миролюбний здоровань Бред (Вілл Феррел) завжди мріяв стати батьком. І його мрія збулася, коли він зустрів Сару (Лінда Карделліні) − симпатичну матір двох дітей. Діти, щоправда, не відразу прийняли нового татуся: наприклад, Меган, досить норовлива дівчинка, на сімейних портретах малювала Бреда то з ножем в оці, то з сокирою в спині. З часом діти пом'якшили ставлення. Але коли стосунки стали майже ідеальними, на горизонті виник біологічний батько − м'язистий спортсмен, крутий мотоцикліст і здатний причарувати за п'ять хвилин кого завгодно Дасті (Марк Уолберг). В принципі, з ним у розважливого Бреда могло б скластися взаєморозуміння, але проблема в тому, що Дасті має намір відібрати у Бреда свою сім'ю.

Вілл Феррел і Марк Уолберг вже грали в дуеті − у стрічці «Копи в глибокому запасі» (2010). Тоді в них вийшла дещо абсурдна, місцями непристойна, але дико смішна комедія. У «Хто в домі тато» вони намагаються повторити вдалий досвід. У їхній новій стрічці є трохи абсурду, кілька комічних гегів і дуже багато непристойних жартів − настільки багато, що в підсумку кількість переходить у якість, і навіть плоскі гостроти змушують сміятися.

У фільмі є і мораль: бути справжнім татом − зовсім не те ж саме, що стати біологічним батьком. Думка не те щоб дуже свіжа, до того ж лежить на поверхні. Але ця простота разом з великою кількістю непристойних жартів працює. Творці фільму, очевидно, на цей ефект і розраховували − і не прогадали. При бюджеті $50 млн «Хто в домі тато» вже встиг зібрати в прокаті $122,5 млн.

«45 років»

Кейт Мерсер (Шарлотта Ремплінг) готує вечірку на честь 45-го ювілею свого шлюбу з Джеффом (Том Кортні). 40-річчя шлюбу їм довелося свого часу скасувати через проблеми Джеффа зі здоров'ям. Коли до вечірки залишаються лічені дні, Джеффу приходить лист. У горах Швейцарії в льодовику несподівано знайшли тіло його колишньої коханої Каті − вона загинула там через нещасний випадок майже півстоліття тому.

Британська драма «45 років» побудована, в основному, на діалогах дійових осіб. І дуже часто ці діалоги − про повсякденні дрібниці. А про те, наскільки глибокий зміст ховається за цими дрібницями, глядачеві доведеться вгадувати − з інтонацій, підбору слів, жестів і виразів облич. Зробити це, в принципі, не так вже й складно: творці стрічки не намагаються відкрити Америку, а говорять про речі, і так всім добре відомі. Наприклад, про те, що в житті не буває умовного способу, і дізнатися, що було б, якби обставини склалися інакше, ніхто не може; що спільне життя, особливо завдовжки не один десяток років, − не завжди приємна прогулянка; що щасливою людину роблять дрібниці, про які так легко забути, і спогади про моменти, на які не звертаєш уваги.

Справа, втім, не в тому, про що йдеться у фільмі. Справа в тому − як. Шарлотта Ремплінг і Том Кортні за свої акторські роботи у стрічці «45 років» отримали по «Срібному ведмедю» на кінофестивалі в Берліні минулого року. А саму камерну драму цілком можна назвати фестивальним хітом − рахунок фестивалів, де «45 років» були представлені, та отриманих номінацій іде вже на десятки.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Стиль життя
Як незвичайні формати аукціонів сприяли продажам мистецтва в 2016 році
І чого світовому та українському арт-ринків чекати від 2017 року
Пішли в тираж: як пройшли перші в цьому році великі українські торги мистецтвом
І наскільки затребуваним виявився тиражний арт
Прем'єра тижня: «Велика стіна»
Навіщо дивитися новий фільм Чжана Імоу
Усі матеріали розділу
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 0
Увійдіть, щоб опублікувати коментар
Вибір редактора
Приватне і відверте: 5 книг грудня
Приватне і відверте: 5 книг грудня
На які новинки художньої літератури варто звернути увагу цього місяця
Як ізраїльська армія стала «кузнею стартапів»
Як ізраїльська армія стала «кузнею стартапів»
Колишні бійці загадкової ізраїльської служби кіберрозвідки – Підрозділ 8200 – створили приблизно 1000 нових IT-компаній. Саме їм Ізраїль багато в чому зобов’язаний іміджем «нації стартапів»
Ходіння по колу: як у Мінфіні переписують Податковий кодекс
Ходіння по колу: як у Мінфіні переписують Податковий кодекс
І чому депутати наполягають на проведенні разового декларування
Олігархи під підозрою: кому потрібен Архів клептократії та чому до нього потрапили тільки «обрані»
Олігархи під підозрою: кому потрібен Архів клептократії та чому до нього потрапили тільки «обрані»
Українські публічні персони готові оскаржувати дані, опубліковані в Архіві
Зараз на головній
Технічні роботи на сайті Forbes Україна
Технічні роботи на сайті Forbes Україна
Випуск матеріалів на сайті тимчасово припинено
Олександр Шлапак: «Судитися з великими боржниками банку безглуздо, оскільки ці борги не мають забезпечення»
Олександр Шлапак: «Судитися з великими боржниками банку безглуздо, оскільки ці борги не мають забезпечення»
Глава ПриватБанку - про повернення боргів колишніх акціонерів, розвиток банку та перспективи кримських вкладників
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів