Що побудував Порошенко

Останні 15 років мільярдер Петро Порошенко більше займається політикою, ніж бізнесом. Чия заслуга в тому, що його бізнес процвітає?
Що побудував Порошенко
Перспективний погляд: Краєвид із готелю Fairmont на Рибальський півострів, де знаходиться штаб-квартира холдингу Петра Порошенка
Sasha Maslov для Forbes Україна

Якщо ти встав вранці, й тобі не хочеться працювати, пошукай своє прізвище у Forbes. Якщо його там немає − марш на роботу! 47-річний Петро Порошенко не чекає, що інтерв'юер буде сміятися над відомим жартом: це самоіронія. У 2012 році Forbes вперше включив його в глобальний список мільярдерів. «Як тепер змусити себе ходити на роботу?» − посміхається бізнесмен і політик, статки якого журнал оцінює в $1,6 млрд.

Інтерв'ю проходить у штаб-квартирі однієї з найбільших українських корпорацій. Похнюплені пластикові квіти на столі в переговорній, сумовитий краєвид із вікна на промзону − відразу й не подумаєш, що звідси керують бізнесом вартістю в кілька мільярдів доларів. Порошенко терпіти не може безглуздих витрат. Своїх співрозмовниць із Forbes він картає за те, що першу фотосесію з ним організували в готелі, який славиться високими розцінками. Що за манера смітити грошима? Власник нішевого телеканалу і партнер UMH group (видавець українського Forbes) у найпопулярнішому суспільно-політичному тижневику країни «Кореспондент», мільярдер вважає, що непогано розбирається в дрібницях медіабізнесу.

За останні чверть століття Порошенко безпосередньо або за допомогою партнерів реалізував десятки бізнес-проектів. «Проблема в тому, що в мене не було неуспішних проектів», − скромничає він. Сьогодні йому належить великий агрохолдинг, два крохмальних заводи, банк. Але основою статків Порошенка є корпорація Roshen, яка входить до двадцятки найбільших кондитерських компаній світу і навіть за найбільш консервативною оцінкою коштує під $1,5 млрд. Десятки успішних проектів − і лише один із них стає пропуском у вищу лігу бізнесу. Як це можна пояснити?

Порошенко так давно на виду в бізнесі й політиці, що багатьом здається, ніби це місце належить йому по праву народження. Насправді номенклатурних коренів у мільярдера немає. Він − класичний Селфмейдмен.

Порошенко народився на півдні Одеської області. Батько працював головним інженером районного об'єднання сільгосптехніки в Болграді − містечку з населенням менше 20 000 чоловік. Петру було дев'ять, коли сім'я переїхала в Бендери, де Порошенко-старший очолив експериментально-ремонтний завод. У будиночку з краєвидом на річку батьки бізнесмена жили до 1992 року, коли Петро, який екстрено повернувся в рідні краї, витягнув їх із пекла Придністровського конфлікту.

Загалом, до категорії радянської знаті ця сім'я точно не належала. У дореволюційні часи, так − дрібнопомісне дворянство. Але амбіцій Петру було не позичати. «Немає нічого неможливого» − за словами самого Порошенка, цим принципом він керувався зі шкільних років. Навчався на п'ятірки, вигравав районні олімпіади з математики, серйозно займався дзюдо.

У дев'ятому класі чи то по «Радіо Свобода», чи то по «Голосу Америки» Петро почув про існування факультетів міжнародних відносин у Московському та Київському університетах. « У передачі йшлося, що вчитися там могли тільки якісь діти членів Політбюро, − розповідає бізнесмен. − І простому смертному туди ні за що не вступити». Ідея стати студентом факультету небожителів здалася дев'ятикласнику неймовірно привабливою. Батько його вислухав і порадив готуватися до служби в армії: до міжнародних відносин хлопцю з Бендер ніяк не вступити. Порошенко-старший допоміг синові з рекомендацією від обкому, але запропонував запасний план: якщо Петру так хочеться отримати професію, пов'язану із закордоном, нехай краще вступає до Вищого морехідного училища в Одесі, це простіше.

«Якби Порошенко не ризикував, він не був би успішним бізнесменом, − вважає його діловий партнер Ігор Кононенко. − Але він не авантюрист». Петро вирішив вступати до двох вузів відразу – На щастя, розклад іспитів дозволяв. Щоб син міг подати документи в приймальні комісії в Києві та Одесі, Олексій Порошенко пішов на хитрість: попросив у школі видати дублікат атестата − мовляв, оригінал кудись подівся.

У період вступних іспитів Порошенко мотався між Бендерами, Одесою та Києвом і в підсумку вступив до обох вузів. Вибрав, зрозуміло, факультет міжнародних відносин. На другому курсі він одружився зі студенткою медичного інституту Мариною. Але батько як у воду дивився. Через демографічну яму в СРСР скасували відстрочки від армії, і студента-міжнародника відправили служити в Казахстан. Після народження первістка він попросив начальство перевести його ближче до сім'ї. Так Порошенко опинився у Васильківському військовому авіаційно-технічному училищі, де познайомився з Кононенком, якого забрали в армію після другого курсу Київського автодору.

Свій перший мільйон доларів Порошенко заробив на торгівлі спеціями, закупивши в 1991 році 4% світового виробництва чорного перцю

«Першим нашим спільним проектом була боротьба з дідівщиною, − згадує Кононенко. − Обстоювали свою честь і гідність, і досить успішно». Рослий Порошенко, який в університеті став кандидатом у майстри спорту з дзюдо, був незаперечним лідером. «Він був надійним: завжди прикриє спину», − каже Кононенко.

З армії хлопці повернулися в 1986-му. Країна стрімко змінювалася. Легалізація приватного підприємництва, демонополізація зовнішньої торгівлі, початок роздержавлення промислових підприємств − нові закони відкривали перед Порошенком абсолютно інші перспективи. «Я розумів, що простий хлопець без зв'язків у радянській системі у 80% випадків приречений стати лектором товариства «Знання», − пояснює він. − Я опинився на вістрі. У мене було свідоцтво номер один про індивідуальну трудову діяльність у сфері консультаційних послуг, видане в Печерському райфінвідділу; ми зареєстрували одне з перших малих підприємств України, яке називалося не дуже складно − «Центр сервісу». Фірма допомагала укладати й оплачувати контракти, у тому числі виставляти акредитиви підприємствам, які пробували самостійно торгувати із закордоном: металургійним заводам, оборонним підприємствам, будівельним управлінням. «У нас були унікальні знання, отримані в університеті; вміння укладати договори так, щоб заплатили», − пояснює мільярдер. За послуги «Центр сервісу» брав 0,5-1,5% від суми контракту, тож перший мільйон рублів Порошенко заробив ще студентом. На п'ятому курсі він купив «Волгу» й отримав право вільного відвідування лекцій.

Петро Порошенко: «З дитинства вважаю, що немає нічого неможливого»
Sasha Maslov для Forbes Україна

Від консультацій Порошенко перейшов до самостійної торгівлі дефіцитними товарами. «У країні не було шоколадних цукерок, тому що «Союзплодоімпорт» не постачав какао-боби, − розповідає підприємець. − Тому ми запропонували фабрикам постачати какао-боби без передоплати». Разом з однокашником Сергієм Зайцевим, який сьогодні відповідає в Roshen за зовнішню торгівлю, Порошенко купував сировину в Бельгії та Голландії, яку потім продавали кондитерським фабрикам по всьому СРСР − від Калінінграда до Хабаровська.

Свій перший мільйон доларів Порошенко, за його словами, заробив на торгівлі спеціями. «У 1991 році ми закупили 4% світового виробництва чорного перцю, оскільки вирахували, що ціни на перець йдуть угору, − згадує він. − Потім ми 70% цих закупівель перепродали на західних ринках».

Кадри вирішують усе

СРСР розпався. Економічний спад, який почався в останні роки існування Союзу, переріс у колапс. «Грошові відносини згорнулися, − зазначає Порошенко. − Всюди процвітав бартер». Потрібно було шукати нові можливості для бізнесу.

У 1992-му армійська дружба переросла у ділове партнерство. Порошенко покликав Кононенка до себе на роботу. Той привів із собою двох приятелів по автодорожньому інституту − Олега Свинарчука та Олега Зіміна. «У той час потрібні були надійні люди, − описує ситуацію Кононенко. − За принципом «ти довіряєш мені, я довіряю тобі». «Для нас це було певне зростання, − ділиться Свинарчук. − Все-таки автодорожній інститут та інститут міжнародних відносин − це трохи різні рівні».

Питання, хто головний, ні в кого не виникало. У всіх спільних бізнесах у Порошенка був контрольний пакет. «Його лідерство ніколи ніким не було оскаржено», − констатує Кононенко. Формула «незаперечний лідер − молодші партнери» виявилася вельми вдалою. «У нас єдина команда на території України, яка за цей період не розпалася, не розділилася, а продовжує працювати разом», − зазначає Кононенко.

П'ятим членом команди став Порошенко-старший. За словами партнерів, на першому етапі він, як і всі інші, робив усе. Був радником із багатьох практичних питань, особливо коли команда зайнялася виробництвом. Кілька років по тому до партнерів приєднався В'ячеслав Москалевський, нині генеральний директор Roshen.

Хлопці з автодорожнього робили те, в чому розбиралися найкраще: торгували автомобілями. Слово «торгівля» не повинно вводити в оману. В умовах бартерної економіки кожна поставка перетворювалася на складну багатоступеневу схему. Правила гри постійно мінялися: незмінним на перших порах був тільки дефіцит і необхідність вибудовувати довгі ланцюжки, на кінці яких з'являлися живі гроші.

«Виявилося, що весь наш прибуток знаходиться в боргах», − характеризує Порошенко взаємини з фабриками, які в один прекрасний момент перестали розплачуватися за сировину. Червоні директори намагалися всучити молодим комерсантам різний неліквід. «Ми намагалися це продавати, і виявлялося, що це не продається, − згадує Свинарчук. − Ми просили дати те, що продається краще, а директор сказав: Ні, це ми вам дати не можемо, і починав розповідати якісь жахливі казки».

У 1993 році партнери заснували компанію «Укрпромінвест», у якій об'єднали обидва напрямки – автомобільний і кондитерський. А в 1994-му в групи з'явилася нерухомість на Рибальському острові, у столичній промзоні. Тепер на місці недобудованого СПТУ розташовується офіс «Укрпромінвесту».

Хитрість не врятувала червоних директорів від краху. Фабрики почали зупинятися. Приватизовані ще за радянським законом про оренду, вони просто не вписалися в ринок: неправильний асортимент, завищені ціни, відсутність каналів продажів. Склади забиті продукцією, весь колектив у відпустці за свій рахунок − описує типову картину на кондитерській фабриці того часу Порошенко. Для співробітників заводів, які по півроку сиділи без зарплати, прихід нових господарів був справжнім порятунком.

У середині 1990-х «Укрпромінвест» став обростати активами. Всі вони купувалися або в процесі банкрутства, або в результаті операцій на вторинному ринку, підкреслює Порошенко. Це не було свідомим вибором: просто групі не вистачало ваги. Ось характерний приклад: у 1994 році уряд виставив на продаж одного з лідерів галузі − Тростянецьку шоколадну фабрику. Commerzbank вів переговори з галузевими гігантами − Cadbury Schweppes, Nestlé, Kraft Jacobs Suchard, Ferrero, Mars. Переможцем у підсумку стала компанія Kraft. «Ми пропонували більше, ніж іноземний інвестор, − розповідає Порошенко. − Але нас викинули з торгів під приводом відсутності досвіду в кондитерській галузі».

У 1996-1998 роках «Укрпромінвест» став господарем кондитерських фабрик у Вінниці, Маріуполі та Кременчуці. Купівля Вінницької фабрики обійшлася Порошенку в $7 млн. «Дорожче, ніж Полтавський ГЗК», − зазначає він.

Визначальною була віра Порошенка в те, що непрацюючу економіку української кондитерки можна «полагодити». Нинішній гендиректор Roshen Москалевський згадує, що сумнівався в перспективах галузі. «Слава, от побачиш», − відповів йому на це Порошенко. Його ідея була в тому, щоб прийти на фабрики «з новими підходами і знаннями щодо структури собівартості» і за рахунок покращення менеджменту, збутової та кадрової політики відновити максимальне завантаження підприємств.

Як і інші українські групи, в 1990-ті «Укрпромінвест» розростався в усі боки, куди тільки міг дотягнутися. Кеш, генерований на торгівлі цукерками і «жигулями», потрібно було у щось вкладати. Ось побіжний перелік придбаних тоді активів: станція техобслуговування автомобілів під Києвом, Черкаський авторемонтний завод, пивкомбінат у Радомишлі, виробник акумуляторів ISTA, суднобудівний завод «Ленінська кузня», банк «Мрія», видобуток газу на Семиренківському родовищі. Придбання авторемонтного заводу Кононенко пояснює так: «Ми тоді ще не дуже розуміли, навіщо воно нам. Був завод. За профілем близько. Прийшло керівництво підприємства − і так ми стали його співвласниками». А ось його ж пояснення з приводу «Мрії»: «Тоді модно було мати власні банки. Ми теж купили».

Нічийне добро валялося під ногами, і Порошенко з партнерами − у своїх тридцять із лишком років − був упевнений, що для них немає нічого неможливого.

Фронт і тил

Кабінет віце-президента «Укрпромінвесту» Ігоря Кононенка розташовано на четвертому поверсі головного офісу холдингу. «У нас зі Свинарчуком тут прямий перехід у фітнес-клуб «П'ятий елемент», − повідомляє моложавий коротко стрижений підприємець. − Спочатку директорський поверх був третім. Там залишилися кабінети обох Порошенків і Зіміна».

До кінця 1990-х «Укрпромінвест» став набувати впізнаваних сьогодні обрисів, а між партнерами склався більш-менш ясний розподіл ролей. Кононенко відповідав за банк і фінанси «Укрпромінвесту», періодично беручи участь у побічних проектах. Він, наприклад, розвивав власну службу таксі і вмовив Порошенка віддати йому під елітний фітнес-клуб, відомий нині як «П'ятий елемент», колишній спорткомплекс «Ленінської кузні».

У 1999 році президент запропонував Порошенку очолити Вінницьку обладміністрацію. Бізнесмен відмовився: недостатньо повноважень

Кондитерський напрям вів Москалевський, за автомобілі відповідав Свинарчук, виробництвом акумуляторів завідував Зімін, а головним по цукру став Олексій Порошенко. «Як правило, проектом займався той, хто його ініціював», − розповідає Кононенко. Як вдавалося не доводити розбіжності, неминучі при такому розмаїтті інтересів, до нерозв'язних конфліктів, якими сповнена історія українського бізнесу? Допомагало кілька простих принципів. Наприклад, усі акціонери мали право вето з будь-якого обговорюваного питання, незалежно від пакета акцій. «Позиція була така: ми партнери, а партнери зобов'язані домовлятися, − зазначає Кононенко. − Не було такого: «Я основний власник бізнесу, а ти мовчи, бо в тебе три копійки». «Я не вникав у виробництво цукерок, а Петро не перевіряв, як росте буряк», − констатує Порошенко-старший, хоча й визнає, що син сварив його за надмірні витрати при переобладнанні цукрових заводів, які увійшли до «Укрпромінвесту» на початку 2000-х.

Grigoriy Vasilenko / RIA Novosti / AFP

У Порошенка були вагомі причини шанобливо ставитися до партнерів. У 1997 році він зав'язав контакти з впливовими функціонерами Соціал-демократичної партії, а в 1998-му обрався народним депутатом у Вінницькій області: того року в Раду пройшло кілька десятків представників нового бізнесу, включаючи нинішніх мільярдерів Віктора Пінчука та Костянтина Жеваго. Хороші стосунки в команді забезпечували Порошенку надійний тил.

Партнери та сам Порошенко заперечують, що він пішов у політику за адміністративним ресурсом. «Людина бачить і не може миритися [з тим], яка відбувається дурня, − розповідає Свинарчук про періодичні вилазки Порошенка у владу й політику. − Він розуміє, що досить складно пояснити, як це зробити правильно... Це приводить його в ті кабінети, в яких він був».

«Була певна романтика», − знизує плечима Порошенко. Але не тільки вона. «Засилля червоних директорів, соціалістичні методи управління, які в умовах ринку є руйнівними для економіки, − описує мільярдер стан речей, який він хотів змінити за допомогою депутатського мандата. − Мені тоді здавалося, що в уряді просто не знають [що робити з економікою]. І якщо їм розповісти, то рішення можна буде приймати швидше і ефективніше».

Президент Кучма вважав бізнесменів-депутатів своєї опорою. Він звернув увагу на 34-річного Порошенка. У 1999-му президент, за словами Порошенка, навіть запропонував йому очолити Вінницьку обладміністрацію. Бізнесмен відповів відмовою: мовляв, недостатньо повноважень. Наприкінці року Кабінет Міністрів очолив Віктор Ющенко, якому Порошенко відкрито симпатизував.

У 1999-му Порошенко придбав контрольний пакет найбільшої в країні Київської кондитерської фабрики імені Карла Маркса. Kraft Foods не стала йому заважати. Тодішній гендиректор українського представництва компанії Юрій Логуш намагався переконати керівництво Kraft в необхідності купити київську фабрику, але розуміння не зустрів. «Головний офіс хотів, щоб ми розвивали власне виробництво, а не йшли шляхом поглинань», − каже Логуш. У результаті «Укрпромінвест» отримав контроль над виробником найвідоміших радянських солодощів на зразок «Київського» торта, цукерок «Вечірній Київ» і шоколаду «Чайка», а Порошенко з його чотирма фабриками став найбільшим гравцем на українському ринку кондитерських виробів, із величезним відривом від конкурентів.

Безпосереднім керівником кондитерського бізнесу був Москалевський, який на початку 2000-х отримав міноритарну частку в підприємстві. «Порошенко дає працювати, − зазначає він. − Це не означає, що він мені сліпо вірить, але, напевно, якби фінансові результати були погані, він управляв би бізнесом сам».

І зміг би. Мільярдер повністю в темі й розбирається в найдрібніших деталях кондитерського виробництва. Основне послання, яке він доносить до топ-менеджерів, − «немає нічого неможливого». «До нас на фабриці Карла Маркса виробляли 1800 «Київських» тортів за зміну і казали, що без шкоди для якості більше випускати не можна, − розповідає Порошенко. − Сьогодні ми виробляємо майже в 15 разів більше, а якість тільки покращилася».

Влітку 2002 року кондитерський бізнес Порошенка, який на той час збагатився ще й карамельною фабрикою в Липецьку, отримав свою нинішню назву Roshen, яку бізнесмен придумав сам. Дружині сподобалося. Партнери скривилися − мовляв, слово нічого не означає, але правом вето не скористалися. «Я нагадав, що Nestlé взагалі перекладається як гніздо», − посміхався Порошенко.

В той період у його партнерів були куди вагоміші причини для невдоволення своїм лідером, ніж назва цукеркової компанії. Політик Порошенко перейшов в опозицію з усіма витікаючими з цього наслідками. У квітні 2001-го він не підтримав відставку Ющенка з посади прем'єр-міністра. «Ти збираєшся голосувати за відставку? − запитав мене Кучма. Я відповів, що збираюся голосувати проти», − переказує Порошенко діалог із президентом. У 2002 році він очолив виборчий штаб «Нашої України» на виборах у Раду. Партія Ющенка виграла вибори, але програла переговори про створення коаліції. Керівник президентської адміністрації Віктор Медведчук створив у парламенті пропрезидентський блок. Порошенко продовжував стояти на своєму, і тоді адміністрація взялася за його бізнес. Газодобувній компанії не продовжили ліцензію на розробку родовища, «Богдан» виключили з програми підтримки автомобільної галузі, торговельний дім «Ленінська кузня» не допустили до приватизації Херсонського суднобудівного заводу.

Після того як Порошенко в 2003-му відмовився від пропозиції Кучми перейти на бік влади − за словами бізнесмена, той пропонував йому посаду віце-прем'єра, за нього взялися всерйоз. На підприємства «Укрпромінвесту» звалилися податкові перевірки, які закінчилися порушенням кількох кримінальних справ. А восени 2004 року в пресі з'явилася інформація про позбавлення ліцензії банку «Мрія». Його керівництво виступило зі спростуванням, однак це не допомогло: вкладники почали втікати з банку. «На наш бік встав НБУ, але інформація вже пішла по країні, − розповідає Кононенко. − Ми ледве не втратили банк». Це були нищівні удари, зазначає Порошенко, згадуючи про гоніння на його бізнес напередодні президентських виборів 2004-го.

Перемога «помаранчевої революції» дозволила партнерам перевести подих. Новий секретар Ради національної безпеки і оборони, Порошенко з головою пішов у державні справи. Його «політична відпустка» тривала до осені 2007 року. Молодші партнери керували бізнесом, тоді як контролюючий акціонер залишив за собою лише стратегічні питання. «Команда почувається комфортніше, коли Порошенко займається бізнесом», − стверджує віце-президент «Укрпромінвесту» Кононенко.

У Порошенка не було приводів турбуватися про свій основний бізнес. До 2005 року всі фабрики Roshen, які раніше виробляли найширший асортимент цукерок, здобули свою спеціалізацію. Підприємство в Кременчуці стало випускати тільки карамель, у Маріуполі − бісквітні тістечка й рулети, у Вінниці − вафлі та желейні цукерки, а в Києві − шоколадні цукерки, шоколадки і торти. Підвищення ефективності дозволило компанії заробляти більше й фінансувати розвиток із мінімальним залученням кредитів. Наприклад, тільки в 2007-му Roshen вклала в модернізацію фабрик і будівництво логістичного центру понад $100 млн. Частка експорту в доходах компанії з 2004 по 2009 рік зросла з 35 до 50 з гаком відсотків. За словами Москалевского, більша частина експорту припадає на країни колишнього СРСР.

Торік EBITDA Roshen досягла $300 млн при виторзі $1,3 млрд. Компанія, яку Порошенко називає своєю п'ятою дитиною, − це справжня машина з друкування грошей.

Важка промисловість

Коли Порошенко наполягає на тому, що в нього не було невдалих проектів у бізнесі, відчуваєш, що він у це щиро вірить. А як же автомобільна компанія «Богдан», на яку мільярдер витратив багато часу і грошей, і основний завод якої наприкінці 2012-го зупинив виробництво?

У Порошенка є що на це відповісти. По-перше, до обвалу 2008 року «Богдан» був цілком успішним: виручка і виробництво зростали, була домовленість про будівництво автозаводу в Росії в складчину з найбільшим українським виробником автомобілів Таріелом Васадзе. «Цей ринок показував найвищі темпи зростання», − зауважує Порошенко. А по-друге, з 2009-го він більше не володіє згаданим бізнесом. Мільярдер обміняв свою частку в «Богдані» на міноритарний пакет Roshen, що належав Свинарчуку. Спрацював принцип партнерства, який Кононенко описує так: компаньйон, котрий береться за розвиток проекту, в разі невдачі відповідає грошима.

«Я мріяв про виробництво комфортних автобусів із самого дитинства» − так починає розповідь про «Богдан» Свинарчук. Його батько – військовий, служив у НДР, в школу хлопчик їздив на старому іржавому ПАЗі. «Ідея зробити щось краще, ніж цей мотлох, сиділа в мені з 14 років», − ділиться бізнесмен. Він із захопленням говорить про будівництво та реконструкцію заводів «Богдана». «Якби не криза, ви б і про мене писали як про мільярдера», − резюмує Свинарчук.

Це він наприкінці 1990-х переконав Порошенка зайнятися виробництвом вантажівок і автобусів. Спочатку машини збирали в Черкасах, на початку 2000-х партнери купили автомобільний завод у Луцьку. Дивлячись, як зростає продаж нових легкових авто, партнери вирішили побудувати в Черкасах завод, здатний збирати 120 000-150 000 машин на рік. Завод вартістю $330 млн було відкрито влітку 2008-го. Порошенко досі з гордістю згадує про цей проект. «За будівництво аналогічного заводу в Росії, яке тривало вісім років, більше 30 осіб на початку 1970-х отримали звання «Герой Соцпраці», − каже він. − Ми побудували за два роки і без жодних «Героїв».

Грошей, залучених від банків і на ринках капіталу, на всю інвестпрограму «Богдана» не вистачило, і щоб довести почате до кінця, Свинарчук позичив близько $100 млн у Порошенка.

Після того як вибухнула криза, попит на машини «Богдана» впав майже в сім разів.

«Я прийняв досить важке для себе рішення», − каже Свинарчук. Щоб повернути Порошенку борг, він віддав йому свій пакет у Roshen та в інших спільних бізнесах.

У 2012 році Порошенко дев'ять місяців пропрацював міністром економічного розвитку, і при ньому міжвідомча комісія ввела додаткове мито на імпортні автомобілі. Порошенко не дав цьому документу хід, щоб громадська думка, яка вважає міністра власником «Богдана», не звинуватила його в конфлікті інтересів. Чому ж ні він, ні новий власник компанії раніше нічого не говорили про вихід Порошенка з автомобільного бізнесу? «Важко придумати прізвище, яке б обмовляли більше, ніж Порошенка, − пояснює Кононенко. − Дивишся на це все і розумієш, що краще взагалі ніяк не реагувати».

Порошенко не приховує своїх політичних амбіцій. Один із варіантів − балотуватися в мери Києва, за умови, що на ці вибори не піде найпопулярніший кандидат Віталій Кличко. А як щодо ідеї стати президентом? «Це ви сказали, − ухиляється Порошенко від відповіді на слизьке питання. − Я не рвуся до жодної посади».

Порошенко не заперечує, що його кондитерським бізнесом цікавляться інвестори. Чи готовий він продати Roshen? «Родина, Roshen та інше не продається», − віджартовується мільярдер.

У пошуках команди

Етапи політичної біографії

Друг познайомив Порошенка із засновниками СДПУ (о) Олександром Зінченком та Ігорем Плужниковим. Ті запропонували бізнесменові увійти до списку партії на виборах до парламенту «на певних фінансових умовах». Порошенко зацікавився, але й сам висунув умову. Якщо він переможе в мажоритарному окрузі, гроші йому повернуть.

1998. Порошенко виграв вибори по округу у Вінницькій області. Соціал-демократи, за його словами, відмовилися повертати гроші, що стало однією з передумов майбутнього конфлікту Порошенка з СДПУ (о).

1999. Президент Леонід Кучма запропонував Порошенку очолити адміністрацію Вінницької області. Той відмовився: у призначуваних губернаторів занадто мало повноважень.

2000. Порошенко вийшов із парламентської фракції СДПУ (о) сам і повів із собою кілька депутатів, разом з якими створив фракцію «Солідарність».

2002. Порошенко очолив передвиборний штаб партії Ющенка «Наша Україна» і став головним спонсором кампанії. На виборах у Раду список «Нашої України» посів перше місце з 23,6% голосів.

2003. Кучма зробив останню спробу переманити Порошенка на свій бік, запропонувавши посаду першого віце-прем'єра. «Я відповів, що не бачу політичної можливості», − каже Порошенко.

2004. Всупереч рекомендаціям, Порошенко перед президентськими виборами Ющенка вступив до альянсу з Юлією Тимошенко. Незважаючи на це, він став одним із лідерів «помаранчевої революції».

2005. Замість посади прем'єра Порошенко задовольняється посадою голови Ради національної безпеки та оборони. «Для мене було несподіванкою те, що Ющенко так підняв роль секретаря РНБО, − пише у своїх мемуарах Кучма. − Він спробував зробити його паралельним прем'єр-міністром, створити противагу Юлії Тимошенко». Боротьба двох головних соратників Ющенка один з одним закінчилася їх обопільною відставкою у вересні.

2007. Порошенко очолив раду Національного банку − орган із невиразними повноваженнями.

2009. Порошенко − міністр закордонних справ в останньому кабінеті Тимошенко.

2012. Навіщо Порошенко погодився зайняти пост міністра економічного розвитку і торгівлі в непопулярному кабінеті Миколи Азарова? «Іноді потрібно об'єднувати зусилля, щоб покращити ситуацію в країні», − пояснює він. Після обрання в парламент Порошенко не увійшов до жодної з фракцій.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Журнал Forbes
Екскурс в історію
Інвестиції в дохідні будинки можуть стати хорошою альтернативою банківським депозитам та іншим видам вкладень
Продавець інтелекту
Для гендиректора Google Сундара Пічаї штучний інтелект ─ це не модна фраза з фільмів про далеке майбутнє. Це те, на чому інтернет-гігант вже найближчим часом має намір заробити мільярди
Бути за кадром: як власнику вибрати грамотного топ-менеджера
І в чому полягає основне завдання менеджменту
Усі матеріали розділу
Погляд
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
16170 переглядів
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів
18840 переглядів
Скромна чарівність біткоіна: українські реалії використання криптовалют
Хоча криптовалюти поки що офіційно заборонені в Україні, країна входить у топ-5 країн світу за кількістю користувачів різними біткоін-гаманцями
31427 переглядів
Новий-старий порядок атестації від Мін'юсту: що змінилося
Про особливості нового порядку атестування складу Державної кримінально-виконавчої служби України
6057 переглядів
февраль 2018
ПнВтСрЧтПтСбНдПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 11
Увійдіть, щоб опублікувати коментар
Andrey Kubyk
Andrey Kubyk — 29.05.2014, 17:37

"номенклатурных корней у миллиардера нет. Он – классический селфмейдмен." Дальше читать не стал. Жена - дочь министра уже не в счет? Все со статьей понятно.

Dima Kam
Dima Kam — 09.05.2014, 15:27

Не понимаю я людей которые хотят голосовать за Порошенко - говорят "Он и так миллиардер, значит воровать не будет и коррупция ему не нужна" - что это за доводы ? У любого крупного бизнесмена есть обязательства и ответственность перед его капиталом - и поставит ли он эти обязательства выше или ниже государственных - еще вопрос.
А то что у него кондитерский завод и почти половина прибыли от экспорта в Россию - это ж какой рычаг управления им. Путин скажет что если не сделаешь по моему, завод закроем (буквально месяц назад уже закрыли) и ввоз продукции запретим (тоже было). Почему возобновили работу завода и ввоз продукции ? Пошел на какие-то уступки ?

Дальше. Несколько подвластных ему предприятий занимаются импортом российских автомобилей и производством автомобилей на основе российской Лады... А это еще рычаги управления - прекратят продажи, закроют лицензии - потеряет Порошенко БОЛЬШИЕ денюжки... или будет делать что ему скажут.

Дальше. Завод “Ленинская кузница». Имеет заказы мин.обороны РФ - та же история.

Это если не говорить о его причастности к "Сахарному кризису" 2005го года, "Приднестровскому скандалу" с контрабандой оружия и возможной (и еще требующей подтверждения для меня в том числе) связи с Фирташем.

Как можно за него голосовать ? Может объяснит кто ?

Петр Белоус
Петр Белоус — 01.04.2014, 08:01

Думаю, что миллиардеры, в роли президента, могут для страны сделать очень много. Порошенко и Тимошенко это сделать могут, желание есть. Вопрос, кто станет первым не должен повлиять на их желание. Они оба должны работать в паре, и Украина встанет с колен. Безусловно, что в дальнейшем иметь дело со страной без моральных устоев нет возможности, и в этих условиях президенту Порошенко, имеющему бизнес в России, будет сложно противостоять имперским амбициям, следовательно он должен принять одно решение, если президент, то теряет бизнес в России, тогда он станет настоящим президентом с полной возможностью отстаивать интересы Украины.

Петр Белоус
Петр Белоус — 01.04.2014, 07:48

Уважаемая Анна Борисова, Вы правы что бизнесмены Порошенко, Тимошенко хапуги и негодяи, а кого Вы кроме их предлагаете, есть такие кандидаты, или лучше их, безграмотный, с бандитским прошлым, ставшим за время президентства миллиардером Янукович, тогда лучший из лучших кандидатов в президенты, такой же безграмотный бандит выполняющий заказы России, желающий стать миллиардером Ярош, или есть еще кандидаты, предлагайте.

Алексей Назаров
Алексей Назаров — 23.02.2014, 12:58

Сам я из г.Белая Церковь. Живу в центре и ещё четыре года тому назад я им всем говорил -местным депутатам, которые были в разных партиях в городе у нас, что Порошенко будет призедентом Украины, но никто мне из них не верил и даже смеялись с моего мнения,но сегодня я ещё раз прав и объяснение в этом очень простое.Это самый дипломатичный человек из всех тех популистов, которые в Верховной раде. И сейчас провожу агитацию и уже с моим мнением считаются девяносто процентов,тех кто раньше со мной были не согласны -те же самые местные депутаты из разных партий говорят мне что я прав, и согласны голосовать за Порошенка.НЕ люблю писать, но по телефону могу пообщаться 067 688 55 88 Алексей

наталья будейко
наталья будейко — 05.02.2014, 21:36

Порошенко нужно баллотироваться в президенты

ctyz ctvtyjd
ctyz ctvtyjd — 23.05.2013, 11:47

евреї запвжди добре відносилист до свого бізнесу, ну і як кажуть пробивали все "своїми руками" без сторонньої допомоги

Елена Задорожняя
Елена Задорожняя — 21.05.2013, 11:02

Порошенко с «помощью» политики обороняет свой бизнес. Такое у нас гос-во, что быть просто бизнесменом как-то не надежно. Мало ли, что случиться может, мало ли, что за власть будет?! А так прикрытие обеспечено. А если еще и как член правительства имеешь доступ к госфинансам, то не стать миллиардером, прямо таки – грех. Интересная ситуация в Украине: не все бизнесмены - политики, но зато все политики - бизнесмены. А ведь Порошенко не единственный человек в Украине, который может похвастаться своим состоянием. У рыгов, тоже хватает «героев», но только почему-то наша страна не развивается, а люди живут еще хуже, чем при союзе. Толку от этих миллиардеров по большому счету – никакого.

Андрій Іванович Затворницький
Андрій Іванович Затворницький — 20.05.2013, 16:55

Рад за Порошенко- приклад для мільйонів громадян. дай Бог йому та сім"ї найкращих благословінь Господніх!!!

Gennedy Martynenko
Gennedy Martynenko — 20.05.2013, 16:43

И я не понимаю, почему ни один из миллиардеров, которые в Украине
расплодились с небывалой в истории скоростью, не построят некую
образцовую элитную закрытую школу.
Чтобы это было красивое каменное здание, с лужайкой и лесопарком.
И чтобы туда наняли самых высококвалифицированных преподавателей. И чтобы им платили самые высокие зарплаты. И чтобы туда были честные экзамены. Миллиардер ведь на этом не разорится. А именно так и поднимется страна!.