Гра в міста: що об'єднує гастрономію і географію

Якщо прокласти маршрут місцями Італії, в честь яких названо їжу чи напій, то на цьому шляху буде як мінімум сім зупинок
Флоренція – батьківщина найправильніших стейків із к’яніни
DR

Просекко

Перетинаючи країну з півночі на південь, першу зупинку логічно було б зробити неподалік від кордону Словенії. Мене давно цікавив покажчик Prosecco в околицях Трієста. Я неодноразово уявляв собі, як заїду в це село – поповнити запаси найсправжнісінького Prosecco. Але історія виявилася заплутаною.

Вино із сорту винограду просеко виробляли ще в I столітті н. е., тоді воно називалося «Пучіно» і було тихим. У XIX столітті Prosecco пережило нову хвилю популярності, але вже в солодкій версії. Те Prosecco, яким ми знаємо його сьогодні, – освіжаюче ігристе, мінеральне, з абрикосовими і грушевими нотками в ароматі, увійшло в моду в 1960-х роках.

До 2009-го його виробляли з однойменного винограду як у регіоні Венето, так і за його межами. У той час міністр продовольства, сільського та лісового господарства Італії Лука Дзая мріяв, щоб Prosecco набуло престижнішого статусу DOCG і за аналогією до шампанського почало називатися не за іменем сорту, а за назвою місцевості. У підсумку село Просекко увійшло в провінцію Тревізо, регіон Венето, а разом із нею – і в апеласьйон Просекко ді Конельяно Вальдобб'ядене. І не важливо, що саме село розташоване далеченько від апеласьйона, важливо, що Prosecco в результаті цього фокусу стало напоєм зі значно вищим статусом.

Тож на дегустацію їхати потрібно не в село Просекко, а безпосередньо в апеласьйон – містечка Конельяно і Вальдобб'ядене. У першому з них ще 1876 року було відкрито найкращу у країні школу енології – Інститут експериментального виноградарства, де вперше описали метод Шарма, що лежить в основі виробництва Prosecco. У Вальдобб'ядене завітайте в бар Alpino – місце, якому вже понад 80 років. Тут можна продегустувати більш як 50 видів Prosecco, сюди люблять навідуватися винороби, а до шостої вечора на поркету (смаженого на вертелі молочного порося, якого розбирають на прилавку) сходяться місцеві гурмани.

Азіаґо

Містечко з населенням менш як 7000 осіб розташувалося на плато в горах Венето. Азіаґо славиться однойменним коров'ячим сиром. Технологія його виробництва збереглася з XVI століття, трохи модернізувавшись у наші дні. 1979 року у Віченці було сформовано Консорціум з охорони якості азіаґо. Сьогодні до нього входять понад 40 виробників і афінерів (фахівців з дозрівання сиру). Який асьяго кращий – молодий чи витриманий? Це вже виключно справа смаку.

Ґорґонцола

Колись Ґорґонцола на півночі Італії, у Ломбардії, була тихим селом, жителі якого вирощували корів і виробляли знаменитий однойменний сир. Сьогодні на її життя все більше впливає сусідній Мілан (вона майже перетворилася на його передмістя), тоді як найвідоміші виробники ґорґонцоли перебралися в довколишні населені пункти.

Один із них, Пастуро, вже навіть заявляє свої права на те, щоб називатися батьківщиною ґорґонцоли. Але навряд чи хтось поставиться до цього серйозно доти, поки в Ґорґонцолі проводитиметься щорічний фестиваль Sagra Nazionale del Gorgonzola. У ці дні на вулицях містечка розгортається ярмарок: фермери продають сир, кухарі чаклують над різото і равіолі, збивають соуси з ґорґонцоли і посипають нею пасту й поленту, а ми поповнюємо запаси ґорґонцоли для наших піцерій Il Molino.

Парма

Місто розташувалося на північному заході Емілії-Романьї – регіону, який завширшки охоплює майже всю Італію. Долини уздовж берегів річки По – батьківщина найзнаменитіших італійських делікатесів: сиру пармезан і пармської шинки прошуто. Але навіть якщо ви купуєте пармезан у Пармі, все одно варто знати секрети, які розкриває шеф піцерій Il Molino: «У зимового сиру смак яскравіший, а аромат – сильніший, ніж у літнього. На голівці пармезану завжди зазначено рік і місяць, коли його було виготовлено, тому ви знаєте, якого віку куштуєте сир. Зріє він від 18 місяців до трьох років, досягаючи квінтесенції свого смаку приблизно через два роки після початку дозрівання». Коли ви в Пармі, однозначно варто навідатися в La Greppia на грушу в червоному вині з піною з пармезану від шеф-кухаря Паоли Кавацціні. Пармезан прекрасний і в полуничному різото, другій фірмовій страві Кавацціні.

Болонья

Візитівка Болоньї чи не з XVI століття – болонська ковбаса, або мортадела. Навколо міста функціонує досить багато виробництв, які виготовляють мортаделу з ярликом IGP – гарантією європейської якості, але Енніо Пасквіні – єдиний, хто виробляє мортаделу прямо в Болоньї. І так, він віддає перевагу артизанальній, ручній, роботі. Його підприємство разом із власником складається лише із сімох працівників, і їхні скромні 2000 кг ковбаси на рік, звичайно, не порівняти з 37 млн ​​кг, які, наприклад, виробили за 2006 рік 30 компаній, що входять у Консорціум з охорони якості мортадели з Болоньї. Але будь-який житель Болоньї підтвердить: ковбаса Пасквіні – справжній витвір мистецтва.

Флоренція

Кухню Флоренції, та й усю тосканську кухню, неможливо уявити без Bistecca alla fiorentina. Стейк товщиною в три пальці й вагою від 800 г довіряють нарізати далеко не кожному м'ясникові і готують із найкращої й найдорожчої яловичини – к’яніни. Серед флорентійських ресторанів, де подають чудову бістеку, – Sostanza, відкритий ще 1869 року, і L'Osteria di Giovanni, який належить синові власника іншого відомого закладу IL Latini (туди йти не рекомендую – сьогодні ресторан став занадто туристичним). У ресторані Le Fonticine вам дозволять самостійно вибрати стейк і зважать його до того, як відправлять на вогонь.

Сардинія

Сардини, як неважко здогадатися, було названо на честь Сардинії, біля берегів якої їх уперше виявили. Моду на сардини ввів Наполеон Бонапарт, який стежив, щоб у меню всіх його військових частин, де б вони не перебували, завжди була ця риба. Сардини швидко псуються, і для найкращого зберігання їх консервують. До речі, консервовані в олії вони корисні майже настільки ж, наскільки і свіжі. Але, безперечно, за смаком мало що зрівняється зі свіжовиловленими сардинками, смаженими на грилі. Смакують смажені сардини з грибами, травами та сиром (а-ля лігуре), а також із дрібно нарізаним шпинатом у сметані, із салатом зі свіжої селери чи з пюре з баклажанів з естрагоном. Подавати таку рибу краще зі свіжим вином, наприклад з італійським мускадетом, простим білим бордо і, звичайно, з провансальським розе.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Журнал Forbes
Екскурс в історію
Інвестиції в дохідні будинки можуть стати хорошою альтернативою банківським депозитам та іншим видам вкладень
Продавець інтелекту
Для гендиректора Google Сундара Пічаї штучний інтелект ─ це не модна фраза з фільмів про далеке майбутнє. Це те, на чому інтернет-гігант вже найближчим часом має намір заробити мільярди
Бути за кадром: як власнику вибрати грамотного топ-менеджера
І в чому полягає основне завдання менеджменту
Усі матеріали розділу
Погляд
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
24358 переглядів
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів
25343 перегляду
Скромна чарівність біткоіна: українські реалії використання криптовалют
Хоча криптовалюти поки що офіційно заборонені в Україні, країна входить у топ-5 країн світу за кількістю користувачів різними біткоін-гаманцями
40574 перегляду
Новий-старий порядок атестації від Мін'юсту: що змінилося
Про особливості нового порядку атестування складу Державної кримінально-виконавчої служби України
9135 переглядів
апрель 2019
ПнВтСрЧтПтСбНдПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 0
Увійдіть, щоб опублікувати коментар