Вийшов на арену: як Вагіф Алієв будував свою бізнес-імперію

І чого бізнесмен навчився в Дональда Трампа
Вийшов на арену: як Вагіф Алієв будував свою бізнес-імперію
Фото Ігор Тишенко для Forbes Україна

Далекого 1988 року до столиці тоді ще радянської України буквально на день-два приїхав молодий азербайджанець. У Київ його запросив давній друг, з яким вони познайомилися в Ашхабаді п'ятьма роками раніше. Візит несподівано розтягнувся на декілька тижнів і багато в чому вплинув на становлення українського ринку девелопменту та газу. Азербайджанця звали Вагіф Алієв, його другом був Ігор Бакай.

Це тепер Бакай – опальний політик, а в 1990-х він був головним постачальником туркменського газу в Україну. У його команді і працював Алієв зі ще одним своїм другом і партнером Ігорем Ніконовим, нині радником столичного мера Віталія Кличка. «Із Никоновим я познайомився 1993 року, з Бакаєм – на 10 років раніше. Усі разом ми працювали в газовому бізнесі, поставляли газ в Україну за бартерними схемами. Я 1993-го в рамках міжурядової угоди поставив у Туркменістан майже 1 млн пар калош в обмін на газ. Для них це був цінний і дефіцитний товар: нікому не хотілося псувати лакові туфлі в дощову погоду. За газ ми поставляли все: комп'ютери, шифер, каву, чорний перець», – розповідає Алієв.

Від пива до газу

Підприємницький талант і вміння проводити непрості бізнес-операції виявилися у Вагіфа ще в дитинстві. У п'ять років він носив дорослим трилітрові бідони з пивом, за кожен отримуючи по рублю. До вечора набиралося до п'яти рублів. У молодших класах скуповував у місцевому кінотеатрі всі 25-копійкові квитки на «Фантомаса» і продавав їх по 30–40 копійок. Причому у скупості звинуватити його було важко: гроші юний бізнесмен віддавав матері або водив на них у кіно весь клас.

Ближче до середини 1990-х газовий бізнес став у буквальному сенсі небезпечним для життя

Перший серйозний бізнес Вагіф розпочав у 14 років, живучи в Кисловодську. Разом зі старшим на кілька років товаришем, знайомим ще з рідного Ашхабада, і його батьком, який працював на СТО, вони почали возити з Тольятті запчастини для «жигулів». «Возили все: від колінвалів і кулачків до капотів і покришок. Дефіцит був тотальний. Покришки коштували 55 рублів, а ми їх продавали за 75–80, і їх просто розмітали», – згадує Алієв. У ці ж роки бізнесмен почав займатися спорудженням будинків. Бізнес розвивався так успішно, що коли у 18 років молодий підприємець ішов в армію, у нього вже були власні «жигулі» і трикімнатна квартира.

Вагіф Алієв упевнений, що його центри – найкращі
Фото Ігор Тишенко для Forbes Україна

Після армії знову був бізнес, цього разу – поставки парфумерії з Москви до Кисловодська. У цей період і відбулося перше з доленосних знайомств Алієва – з Ігорем Бакаєм. Разом вони працювали 10 років, більшу частину цього часу – в газовій галузі, створивши такі компанії, як «Велес» і «Республіка». Ближче до середини 1990-х газовий бізнес став у буквальному сенсі небезпечним для життя. Хоча, за словами Алієва, вони в конфлікти не втручалися, «тому що робили свою роботу чесно і вели правильний бізнес».

Зміна умов на ринку змусила партнерів шукати нові сфери застосування своїх здібностей. Як розповідали і Ніконов, і Алієв, вони втомилися від газової галузі. «До певного моменту мені все це подобалося, але треба було літати по Півночі, по інших регіонах Росії, Туркменістану. А я вже не хотів», – пояснює Алієв.

1996-го друзі спробували осісти в США, купили особняки в Маямі, насолоджувалися океаном, теплом і курортним стилем життя. Але вистачило їх ненадовго. «Як зараз пам'ятаю: це було 3 січня 1997 року, температура повітря – 21 °C і стільки ж – океану. Я отримував задоволення і думав: навіщо мені Росія, навіщо мені Україна? Але це задоволення тривало рівно три дні. Мені там нема з ким спілкуватися, мови я не знаю, менталітет зовсім інший», – згадує Алієв.

Доленосна зустріч

Але в підсумку візит до США дав йому багато чого. Завдяки спільним друзям 1998 року він зустрівся з легендою девелопменту – Дональдом Трампом. Із чотиригодинної бесіди Алієв виніс головне: потрібно будувати в правильному місці і бути першим у своїй справі. «Друге місце – це втішний програш», – зазначає бізнесмен.

Обставини складалися сприятливо. Поруч був перевірений друг і партнер по бізнесу Ігор Ніконов, який теж хотів займатися девелопментом. На той час цей український ринок ще був не освоєний, тож поле для дій було широким, а в бізнесмена цілком вистачало коштів для початку нової справи. Джерело Forbes, який займається посередництвом на ринку торговельної нерухомості, згадує, як ще в першій половині нульових, потрапивши в кабінет Алієва, побачив там чотири великі валізи, повністю забиті доларами в банківській упаковці. «Це такі пачки, запаковані ще в США. Навіть у 2000-х він розраховувався кешем за мільйонними операціями», – розповідає джерело.

Того ж 1998 року Алієв познайомився із Сергієм Бабушкіним, який тоді був головним архітектором Києва і не менш пристрасно, ніж новоявлений девелопер, мріяв побудувати у столиці справжній хмарочос. Ця мета об'єднала їх на довгі роки. У команді вони працювали над трьома проектами, які з часом змінили вигляд Києва: реконструкцією Бессарабського кварталу, будівництвом бізнес-центру «Парус» і багатофункціонального комплексу Gulliver.

«Ми швидко здружилися і вже 1999 року працювали разом. Активно почали співпрацювати навесні 2000-го над проектом «Паруса». 2001 року приступили до роботи над новим планом, який у результаті було реалізовано як Gulliver», – згадує Бабушкін.

Мандариновий старт

Першим проектом, який Алієв реалізував у Києві і зробив своєю візитівкою, був торговельний центр «Мандарин Плаза» у складі Бессарабського кварталу. 1999 року мером Києва став досвідчений будівельник Олександр Омельченко. До того часу, згадує екс-мер, будівлі на Бессарабці стояли зруйнованими уже півтора десятка років. «Колись там були і лікарня, і школа, але в 1985–1986 роках провели відселення, і відтоді будівлі пустували. У 1990–1992 роках, коли я був заступником голови міськвиконкому, приїжджали іноземні інвестори, які претендували на ділянку. Вони ходили-ходили, але так ні до чого і не доходилися», – розповідає Омельченко.

ТЦ «Мандарин Плаза» став візитівкою бізнесмена
Фото: Віктор Кущенко/Ukra Foto

До проблеми повернулися наприкінці 1990-х, коли зношеність несучих конструкцій перевищила 50%, а одна з фасадних стін обвалилася. Знову почали шукати іноземних інвесторів. Однією з найсерйозніших пропозицій, як згадує Бабушкін, виявився проект реконструкції кварталу від корейської корпорації Daewoo, який вона розробляла спільно з київським архітектором Вадимом Жежеріним у 1997–1998 роках. «Як такого інвестиційного конкурсу не було. Daewoo тоді просто запропонувала досить докладний і цікавий проект 47-поверхової будівлі, але на той час він не витримав погоджень, хоч його й підтримували на найвищому рівні – мер і президент», – згадує Бабушкін.

Після ще однієї невдалої спроби іноземців реконструювати Бессарабський квартал Київ оголосив конкурс на забудову для українських інвесторів. Як розповідає Омельченко, були два варіанти: знести квартал і побудувати новий або замінити несучі конструкції, посилити підвальні фундаменти і зберегти фасади.

У цей момент на арені і з'явилися Алієв і Ніконов. «Тоді я повернувся з Америки, шукав землю на Хрещатику – і тут на аукціон виставили школу №78. Я купив її приблизно за $5 млн», – розповідає Алієв.

«Проект забудови Бессарабського кварталу дуже складний. Ключовими були дві проблеми: комунікації, адже йшлося про центр міста, і перенесення школи, яка розташовувалася якраз на місці майбутнього ТЦ «Мандарин Плаза». Вагіф показав себе прекрасним організатором і сформував ефективний пул інвесторів», – згадує співвласник і генеральний директор компанії «XXI століття» Олег Салмін.

Як Алієв знаходить партнерів? Салмін каже, що Вагіф вміє привертати до себе людей. «А ще він вміє відпочивати. Можна сказати, що робить це дуже душевно», – додає Салмін. Наприклад, в Алієва є власний ансамбль, який він утримує вже декілька років. Вони ніде не гастролюють, виступають тільки в колі друзів. Так Вагіф реалізував свою мрію стати співаком.

У реконструкції кварталу взяли участь як великі, так і малі інвестори, які взяли на себе зовсім невеликі площі по кілька сотень квадратних метрів. Ходили чутки, що партнером Алієва і Ніконова у проекті був навіть нинішній мер Києва Віталій Кличко. Мовляв, буква «К» у назві «К.А.Н. Девелопмент» – це якраз «Кличко». Але Алієв пояснює, що «К» з'явилася завдяки їхньому бізнес-партнерові та міноритарному інвесторові в проектах Володимирові Крапівіну, сватові Алієва: дочка Вагіфа Нателла вийшла заміж за сина Крапівіна Дмитра.

За словами Алієва, Крапівін довго працював у компанії «Мандарин Плаза», але в підсумку пішов із неї задля більших можливостей для відпочинку та розвитку власного бізнесу – він продає лижі й гірськолижне обладнання і сам є шанувальником цього виду спорту.

Кличко ж у проекті був лише піар-ходом. «Кличко ніколи там не був ні господарем, ні засновником, але ви маєте розуміти, чому ми назвали це (розважальний комплекс. – Forbes) «Арена». Він наш друг, ми з ним понад 25 років дружимо. Нам необхідне було його ім'я», – пояснює Алієв.

Алієв із Ніконовим на паритетних умовах побудували три об'єкти: Arena Entertainment, бізнес-центр «Домінант» і підземний паркінг. Торговельний центр «Мандарин Плаза» Алієв будував самостійно. З часом він викупив частки Ніконова у всіх трьох об'єктах, а «Домінант» навіть з'єднав із «Мандарин Плаза» переходами і дав їм єдину поштову адресу. В інших складових Бессарабського кварталу, каже Алієв, він ніколи не брав участі.

Вище за всіх

Відчувши насолоду успіху від першого вдалого проекту – 2003 року «Мандарин Плаза» першим з об'єктів Бессарабського кварталу був введений в експлуатацію, Алієв вирішив не зупинятися. І він, і Ніконов мріяли побудувати в Києві найвищий хмарочос. Реалізувати мрію вдалося Алієву. 2004-го він приступив до безпосереднього будівництва бізнес-центру класу А «Парус». 33-поверхова будівля відчинила свої двері у квітні 2007-го всупереч усім негативним прогнозам і потоку критики. Такі моменти в його історії, як руйнування бізнес-центру в кіно чи в одній з книжок Олександра Турчинова, лише додали об'єкту впізнаваності. «Парус» залишався найвищою будівлею в Києві аж до 2010-го, коли на Кловському узвозі звели 47-поверховий житловий комплекс.

«Парус» став першим офісним центром підвищеної поверховості»

«Парус» був технічно й інформаційно складним проектом, але прагнення здійснити мрію додавало сили його учасникам. До того ж бізнесмен вмів налагоджувати комунікації з владою. «Із Сан Саничем було легко, тому що він розуміє. Я приходив і казав: «Сан Санич, я будую ось це. Хочете, я будуватиму, не хочете – поїду». Він усе розумів і допомагав», – розповідає Алієв про свої взаємини з тодішнім київським міським головою Олександром Омельченком, за якого бізнесмен заходив у Бессарабський квартал.

Допоміг Омельченко і з «Парусом». «Як зараз пам'ятаю: я приїхав до Сан Санича вранці і сказав, що хочу побудувати дві висотки – на ділянці з нинішнім «Парусом» – 31 поверх, на місці ТРЦ Gulliver – 33 поверхи. Приїхали туди, і він каже: давай тут 33 поверхи, а там – 31», – сміючись, згадує історію Алієв.

«Парус» удалося побудувати, тому що його проектував Бабушкін, який на той момент був головним архітектором міста. «Парус» став першим офісним центром підвищеної поверховості, який нам удалося побудувати в Києві», – з гордістю зазначає Бабушкін. Проект було продавлено силою, оскільки на міськраді більшість була проти. «Ми виступали категорично проти. Було абсолютно зрозуміло, що це загрожує колапсом району. До того ж місцева геологія – заплава колишніх київських річок», – стверджує архітектор Георгій Духовичний. Він розповідає, що тоді «Парус» розглядали одночасно зі ще двома ділянками. На одній пізніше виріс Gulliver, третя висотка мала розміститися на території Жовтневої лікарні. Алієв не приховує, що земля під майбутнім ТРЦ Gulliver належала йому, але заперечує наявність третьої ділянки не тільки у своєму портфелі, а й як такої.

Бабушкін на претензії Духовичного реагує з поважною іронією. «Там не було жодних проблем», – каже він. За його словами, труднощі полягали тільки в тому, що бракувало достатньо місця для паркінгу, а також у незручності під'їздів. Але ці обставини – загальна проблема не конкретно «Паруса», а всього трикутника між ним, ТРЦ Gulliver і Бессарабським кварталом. «Не було реалізовано транспортної розв'язки, хоча висували багато цікавих ідей», – розповідає Бабушкін.

2007 року, ще до введення «Паруса» в експлуатацію, Алієв продав його Дмитрові Фірташу. Джерело Forbes, якому свого часу довелося попрацювати з Алієвим, розповідає, що той познайомився з Фірташем ще в 1990-х, у часи, коли займався газовим бізнесом. «Бакай, Фірташ, покійний Черномирдін, Ніконов і Алієв – усі вони були однією компанією», – зазначає джерело. Сам Алієв ніколи не коментував свої зв'язки з опальним олігархом.

Гроші, виторгувані від продажу «Паруса», Алієв спрямував на реалізацію інших проектів, зокрема сусіднього хмарочоса, який поперемінно мав кілька назв: «Сіті-Плаза», «Еспланада», «Континенталь», а потім Gulliver. Але тут у справу втрутилася криза 2008 року. Висотку, спочатку запроектовану як офісний центр, переформатували під житловий будинок, а потім знову повернулися до концепції бізнес-центру, додавши до нього торговельну складову. Переформатування проекту, яке кілька разів переживав Gulliver, Бабушкін називає необхідністю, яку замовникові диктував ринок. Але в результаті постійних змін концепцій і розбіжностей із партнером по проекту Сергієм Веселовим Алієв вийшов з Gulliver, і той було добудовано вже без його участі.

Подарунок місту

Наприкінці нульових Алієв знайшов нового партнера – молодого київського політика і бізнесмена Вадима Столара. Разом вони почали будувати торговельний центр на перетині вулиць Богдана Хмельницького та Пушкінської, прямо над метро «Театральна». Традиційно будівництво виявилося скандальним. Місто почало судитися з девелоперами щодо ділянки, вимагаючи знесення будівлі. Їх звинувачували в тому, що об'єкт створює сильне навантаження на підземні приміщення метрополітену, чим загрожує безпеці пасажирів. Хоча, як розповідає Алієв, над метро «Театральна» вони побудували спеціальний захисний саркофаг, надійність якого прораховували фахівці самого метрополітену.

«Ви мені зараз на такий мозоль тиснете. Там стільки судів із Поповим (Олександр Попов, голова КМДА в 2010–2014 роках. – Forbes) було. Вони казали, що знесуть його. Я сказав: не знесете, будемо судитися», – згадує Алієв. Суди за право завершити будівництво і ввести об'єкт в експлуатацію забрали в бізнесменів багато часу і коштів, але закінчилися їхньою перемогою. Скористалися вони цим дуже незвичайно як для українського бізнесу: 2011-го вирішили подарувати зведену будівлю місту, передавши її під потреби Музею історії Києва. «Я зателефонував Столару, кажу, така ось ситуація. Він сказав: без питань», – згадує Алієв.

Щоправда, навіть такі здавалося б добрі наміри міська влада сприйняла неоднозначно. Спочатку відповідне рішення з великими труднощами вдалося провести через сесію Київради, потім представники музею заявили, що подарованих площ їм замало, а утримання об'єкта коштує надто дорого. Проте вже чотири роки на музеї висить табличка про те, що будівлю місту подарували Вагіф Алієв і Вадим Столар, у приміщенні проводять виставки і діють постійні експозиції.

Складний період

Перша половина 2010-х для Алієва виявилося не надто вдалим часом. Він завершив багаторічне бізнес-партнерство з Ніконовим. Каже, що розійшлися погляди на бізнес: Ніконов будував, щоб продавати, а Вагіф − для себе. Їхнім останнім спільним проектом бізнесмен називає ЖК Diamond Hill − ще один об'єкт, який не обійшла стороною скандальна слава. Проект звинувачують у тому, що він псує вигляд на київські пагорби з Лаврою, розташований у зсувонебезпечній зоні і взагалі має неестетичний вигляд.

Свою мрію Алієв втілив у Gulliver і «Парусі»
Фото: Віктор Кущенко / Ukra Foto

Інший об'єкт, побудований Алієвим у цей період, − бізнес-центр Senator на вулиці Московській − насилу вдалося ввести в експлуатацію. «Коли ми запускали Senator, треба було отримати документи в ДАБІ (Державна архітектурно-будівельна інспекція − Forbes), але ми не могли зробити цього − нам скрізь перешкоджали. Приходили, просили частку 50%, місяцями все тягнули. Постійно були якісь податкові перевірки, «маски-шоу», вигадані кримінальні справи. Всі хотіли брати участь у тому, що їм не належало, а я не давав», − згадує Алієв про принципи ведення бізнесу за часів президентства Віктора Януковича.

Втім, після здачі об'єкта в експлуатацію заповнити його орендарями все одно не вийшло. Як зізнається сам Алієв, зараз рівень вакантності складає 70-80% при орендних ставках у $20-25 за 1 кв. м на місяць. Як уточнює директор департаментів офісної та індустріальної нерухомості компанії Colliers International Павло Макуха, на момент написання статті в будівлі орендували приміщення всього дві компанії.

Приблизно за часів Diamond Hill і Senator Алієву не вдалося зайти в такий бажаний для нього проект із будівництва ТРЦ Ocean Plaza. Хоча, за словами бізнесмена, ідея побудувати біля метро «Либідська» великий торговельний комплекс належала саме йому. «Василь Хмельницький хотів побудувати там висотку з готелем і бізнес-центром. Я його переконав, сказавши, що там потрібно побудувати торговельний центр», − розповідає він. За планом, проектом мали зайнятися Алієв з Ніконовим, але в той період Вагіф поїхав відпочивати майже на місяць, а коли повернувся − побачив, що його в проекті вже немає. Теоретично можливість повернутися в проект у бізнесмена була, але виявилося, що серед інвесторів вже числиться «багато народу», а це було йому не до душі.

Чи вплинуло це на стосунки бізнесменів? Алієв каже, що дружить із Ніконовим та Хмельницьким більше 20 років, і називає їх порядними людьми. Ніконов відмовився коментувати свою багаторічну співпрацю з Алієвим, а Хмельницький не встиг відповісти на запит Forbes до виходу журналу в друк.

Насправді репутація на ринку в Алієва неоднозначна. «Будує він добре, але занадто «творчий». Може змінювати проект по п'ять разів на день. Це мало хто витримає», − розповідає колишній співробітник компанії.

Нова історія

Зараз девелопер отримує сатисфакцію: одноосібно будує другу чергу Ocean Plaza, яка буде називатися Ocean Mall. У листопаді 2015 року на ділянці почали забивати палі. Відкриття торгового центру має відбутися наприкінці 2017 року. Девелопер визнає, що якщо відкриється багатофункціональний комплекс Respublika на Окружній дорозі, він не витягне жителів Теремків у Ocean Mall, але розраховує перекрити попит на розваги та шопінг у центральній частині міста, конкуруючи з ТРЦ Gulliver і майбутнім ЦУМом.

Перекрити споживчі потоки з Ірпінського напрямку і Троєщини Алієв планує за рахунок спорудження торговельно-розважальних центрів Lavina Mall (загальна площа 170 000 кв. м) і Blockbuster Mall (245 000 кв. м). За задумом девелопера, ядром кожного проекту стане розважальна складова. У Lavina Mall це буде сімейний розважальний парк (14 800 кв. м), аквапарк (7500 кв. м), 12-зальний кінотеатр (6400 кв. м), боулінг (1900 кв. м) і каток (1400 кв. м) . Розважальна зона торговельно-розважального центру Blockbuster Mall включає критий парк з американськими гірками загальною площею 10 200 кв. м і аквапарк загальною площею 10 000 кв. м.

«Хочу побудувати на Хрещатику семизірковий готель»

За планом, розповідає заступник голови правління компанії «Мандарин Плаза» Олександр Черницький, Lavina Mall відкриється в серпні 2016-го, Blockbuster Mall − наприкінці 2016 − на початку 2017 року. Проблем із заповнюваністю у торговельних центрів не буде. «У нас вже понад 70% заявок щодо Lavina Mall, рітейлери готові дати депозити, але ми поки що не беремо», − повідомляє він.

«Напевно, в місті іноді сміються наді мною, але я знаю, що мої центри будуть найкращими. Таких проектів ще 30 років не буде ні в Європі, ні в Росії», − упевнений Алієв.

У пошуках грошей

Зведення великих торговельно-розважальних центрів − дуже дороге задоволення. За оцінками Салміна, таке будівництво зараз обходиться приблизно в $900 за 1 кв. м. «Алієв будує якісно. Думаю, у нього вартість квадратного метра доходить і до $1000», − каже девелопер. Виходить, що вартість кожного об'єкта коливається в межах $150-250 млн.

Де Алієв буде брати гроші на завершення об'єктів? Він каже, що партнери є, але відмовляється називати їхні прізвища. Крім того, компанія вже звернулася до банкірів. «Зараз оформляємо кредитні лінії сумарно на $200 млн», − розповідає девелопер. Він розраховує, що позитивні результати отримає відразу після Нового року.

Заради реалізації своєї мрії Алієв розлучився з дорогим його серцю розважальним комплексом Arena Entertainment. 2 жовтня, за даними системи розкриття інформації, британська інвестиційна компанія Primespot Securities Ltd, яка раніше володіла менше 25% акцій ПрАТ «Мандарин Плаза», сконцентрувала у своїх руках 100% акцій компанії Алієва, якій де-факто належав розважальний комплекс Arena Entertainment. Того ж дня шведська компанія Eternity International AB продала понад 75% акцій «Мандарин Плаза», які їй належали, тим самим повністю вийшовши зі складу власників ПрАТ.

Як пояснив Черницький, продаж акцій британської компанії був внутрішньокорпоративною угодою, щоб надалі продати Arena Entertainment. Він зазначає, що об'єктом продажу стали близько 6000 кв. м площ. Покупцем, за його словами, виступила велика кіпрська компанія. Її назву, як і суму операції, Черницький не озвучував, посилаючись на конфіденційність інформації. За оцінкою Салміна, нижня планка для нерухомості такого роду становить $1000-1500 за 1 кв. м.

«Я б ніколи не продав «Арену», але мені потрібні були гроші на будівництво Lavina Mall, Blockbuster Mall і другої черги Ocean Plaza», − зізнається Алієв, уточнюючи, що продавав «Арену» по частинах. У його власності залишилися весь двір Бессарабського кварталу, паркінг на 600 машино-місць і торговельний центр «Мандарин Плаза».

Arena Entertainment − не єдина жертва. Керівник столичної девелоперської компанії повідомив Forbes, що зараз проходить операція з продажу бізнес-центру Senator.

Що буде після того, як бізнесмен реалізує свою мрію? Ні регіони, ні закордон йому нецікаві. Тільки Київ і тільки центр міста. «Хочу побудувати на Хрещатику семизірковий готель», − ділиться своєю новою мрією Алієв.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Журнал Forbes
Екскурс в історію
Інвестиції в дохідні будинки можуть стати хорошою альтернативою банківським депозитам та іншим видам вкладень
Продавець інтелекту
Для гендиректора Google Сундара Пічаї штучний інтелект ─ це не модна фраза з фільмів про далеке майбутнє. Це те, на чому інтернет-гігант вже найближчим часом має намір заробити мільярди
Бути за кадром: як власнику вибрати грамотного топ-менеджера
І в чому полягає основне завдання менеджменту
Усі матеріали розділу
Погляд
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
20773 перегляду
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів
22685 переглядів
Скромна чарівність біткоіна: українські реалії використання криптовалют
Хоча криптовалюти поки що офіційно заборонені в Україні, країна входить у топ-5 країн світу за кількістю користувачів різними біткоін-гаманцями
37715 переглядів
Новий-старий порядок атестації від Мін'юсту: що змінилося
Про особливості нового порядку атестування складу Державної кримінально-виконавчої служби України
7831 перегляд
сентябрь 2018
ПнВтСрЧтПтСбНдПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 2
Увійдіть, щоб опублікувати коментар
sergeyskeletoro
sergeyskeletoro — 27.12.2017, 00:34

Очччень нежно про него написали! ;) Почитайте жестяк: Вагиф Алиев. Король киевских застройщиков - https://skelet-info.org/vagif-ali ev/

Рауль Мамедов
Рауль Мамедов — 24.01.2017, 12:29

Делеко ушол Кика,брат-бы Вахит тобою гордился!