А може, домовимося: чому Україні потрібен новий суспільний договір

І проти кого насправді воює країна
А може, домовимося: чому Україні потрібен новий суспільний договір

Друга річниця Революції гідності – вагомий привід згадати основні ідеї, з яких вона починалася. Це були не зовсім «свобода, рівність і братерство», але пересічні (і не тільки) українці вийшли на барикади під гаслами боротьби за європейське майбутнє своїх дітей. Натомість тепер, після двох років, європейські перспективи так і залишилися перспективами, а суспільство ще більше розшарувалося за економічною, політичною та ідейною ознаками. Криза і війна штовхають до пошуку ворогів і винуватих, а ніяк не до соціального діалогу. Чи можливим він є у нинішній Україні у принципі, навколо яких ідей варто об’єднатися і якою є роль у цьому процесі так званих неписаних законів, розмірковує колумніст Forbes Уріель Штерн.

Талан, успіх, багатство – ці поняття завжди йдуть через кому. Кожен із нас мріє почути ці слова про себе, своїх близьких, про свою країну. Чому одні колективи й цілі суспільства процвітають, а інші бідують?

Будь-який соціум завжди прагне до самоорганізації за допомогою механізму суспільного договору. Кожен із нас знайомий із ним із дитинства. Наприклад, в Одесі з дівчиною можна було гуляти за північ – ніхто не чіплятиметься. У бійці били до першої крові, лежачого не чіпали взагалі. Це не було зафіксовано в жодному кримінальному кодексі й не є законом, але… було частиною суспільного договору. І вулиця жила тихо.

Спостерігаючи за українськими реаліями в останні 25 років, розумієш, що її громадяни теж уклали суспільний договір. Він дуже простий: не утримувати своїх хворих, старих і сиріт, та й узагалі незаможних. У принципі, нічого страшного, якщо нація складається з молодих безсмертних і здорованів-багатіїв. Але особисто ви не сподіваєтеся постаріти? Або дожити до пенсії.

У цивілізованих країнах суспільний договір реалізується за допомогою податків. Місцевих, міських, федеральних. Кожен чиновник знає, що він краде (якщо краде) не в держави – а у свого народу. У США так і відкривають кримінальні провадження: народ Сполучених Штатів проти Доу Джонсона

Вам однаково, у яку лікарню вас покладуть через 20–30–40 років? Пам’ятаю, рік тому зателефонував у рідне місто багатієві – власнику відомої лакофарбової фірми, з проханням допомогти будматеріалами переселенцям. Відповідь була простою: «Хай ідуть воювати за свій дім у Луганську». Аргумент, що там одні старі, жінки та діти, не подіяв – «хазяїн життя» заявив, що йому однаково.

Мені можуть заперечити, мовляв, за останні пару років в Україні з’явилися сотні тисяч волонтерів і виникло безліч фондів. Це правда, але суспільний договір так не працює. Він виражається в неухильному дотриманні правил кожним (підкреслюю, кожним) членом суспільства, і в невідворотності покарання для тих, хто його порушує. Побив хлопця у присутності дівчини – чекай реакції у відповідь, ризикуєш залишитися інвалідом.

У цивілізованих країнах суспільний договір реалізується за допомогою податків. Місцевих, міських, федеральних. Кожен чиновник знає, що він краде (якщо краде) не в держави – а у свого народу. У США так і відкривають кримінальні провадження: народ Сполучених Штатів проти Доу Джонсона.

А в Україні… В Україні мене дивує реакція на хабарництво лікарів, викладачів, правоохоронців. Ви ж самі затвердили їм зарплати за межею виживання. Людям, від яких залежить здоров’я нації – фізичне та інтелектуальне – і її, нації, безпека.

Вчитель початкової школи має відрізняти добро від зла. І свято вірити в це. Лікар має шукати причину хвороби, а не гроші на рюкзак синові-першокласникові. Страж закону має заарештувати завгоспа дитбудинку, який тицяє йому в руки купюру, заощаджену на харчуванні сиріт.

Ми 25 років будували Содом і Гоморру, де взагалі було заведено вбивство за допомогу бідним. І воно в нас відбулося. Вбивство, революція, а потім війна.

Зараз саме час укласти новий суспільний договір. Ми зобов’язані вийти з тіні, прозоро сплачувати податки. Розуміти, куди вони йдуть. Утримувати своїх старих, ветеранів та інвалідів. Ми зобов’язані. Як громадяни своєї країни і як люди. Якщо, звичайно, історичний досвід Содому й Гоморри нас ще може чогось навчити.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 0
Увійдіть, щоб опублікувати коментар
Останні погляди
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів
Скромна чарівність біткоіна: українські реалії використання криптовалют
Хоча криптовалюти поки що офіційно заборонені в Україні, країна входить у топ-5 країн світу за кількістю користувачів різними біткоін-гаманцями
Новий-старий порядок атестації від Мін'юсту: що змінилося
Про особливості нового порядку атестування складу Державної кримінально-виконавчої служби України
Експортні міфи, або Як підкорити Велику Китайську стіну
Ринок КНР дуже привабливий для експортерів усього світу, продукція яких сьогодні китайському споживачеві здається набагато цікавішою, ніж українська
Скільки коштує професійне вигорання персоналу
І як бізнес може застрахуватися від проблем зі співробітниками
Розрубати гордіїв вузол: єврооблігаційні LPN-структури і нові правила оподаткування
Про нові правила оподаткування відсотків, що виплачуються українськими емітентами так званих «облігацій участі в кредиті» на міжнародних ринках капіталу
Примус у приватному порядку: нововведення в сфері виконання судових рішень
Чи стане інститут приватних виконавців необхідною і достатньою умовою ефективної і об'єктивної роботи судової системи