Всім «Приват»: чи потрібно націоналізувати найбільший банк країни

І скільки це коштуватиме державі
Всім «Приват»: чи потрібно націоналізувати найбільший банк країни

Як уже писав Forbes, кілька останніх місяців ПриватБанк знаходиться в центрі потужної піар-кампанії, пов'язаної з його майбутнім. Минулого тижня мешканців України масовано переконували в тому, що в п'ятницю, 9 грудня, банк націоналізують. Інформація йшла в тому числі від співробітників інших найбільших фінустанов України. Чутки про можливий перехід найбільшого банку країни в держвласність використовуються як привід для паніки серед населення. Інвестиційний аналітик Іван Угляниця на прохання редакції проаналізував передумови такої ситуації, можливі сценарії і наслідки націоналізації ПриватБанку, а також розповів, на які питання доведеться чесно відповісти владі.

Питання відносин «Привату» з владою багатогранне і включає в себе безліч підпитань, які не можна просто так відокремити від однойменного банку. Весь спектр нюансів, про який до кінця, ймовірно, не знають і самі учасники цих взаємин («Приват» і президент, його адміністрація) необхідно розглядати в комплексі, не відриваючи сам банк від інших відносин.

Ми спостерігаємо, як історія з «Приватом» розвивається: від губернаторства, величезного внеску в порятунок країни і ключових областей на півдні і сході країни до відбирання деяких активів з-під контролю групи, кримінального переслідування її учасників або афілійованих осіб (наприклад, Геннадія Корбана), недавнього питання блокування постачання азербайджанської нафти через Одесу до Кременчука, і нарешті ─ банку.

У свою чергу група активізує політичну активність для захисту або боротьби за свої інтереси, оскільки зрозуміло, що питання відносин «Приват» – президент давно вийшов за рамки звичайного «господарського» спору.

«Приват» – єдиний із великих банків, який досі практично навіть не почав (на загальному тлі) рекапіталізацію і приведення свого кредитного портфеля в порядок, чесного відображення оцінки кредитного портфеля, фінансового результату та капіталу банку

Чутки про те, що ПриватБанк може серйозно розглядатися владою як об'єкт «поглинання» або націоналізації, почали поширюватися практично відразу, як тільки загострилися відносини «Привату» з президентом, ще в лютому-березні 2015 року, і відтоді то затихали, то знову активізувалися.

Тому політична підоснова питання не викликає сумнівів, як і багато інших «справ», які проводить влада, і які мають яскраво виражений персональний відтінок (як, наприклад, справа Вадима Новинського).

З іншого боку, якщо повернутися до питання банку як такого, то формальні причини обговорення рекапіталізації банку існують, і вони досить вагомі. Тут можна виділити три ключові блоки:

  1. Реальний стан банку і необхідність його докапіталізації і приведення в порядок кредитного портфеля; ціна питання і джерела, ресурси для докапіталізації.
  2. Інструментальний набір рішень ─ точніше, його відсутність з боку регулятора ─ з точки зору можливих опцій. І це стосується не тільки ПриватБанку.
  3. Реалізація (з технічної точки зору) націоналізації банку (в разі якщо не буде доброї волі акціонерів банку) і її вартість для держави, населення, бюджету, спектр можливих наслідків.

Питання перше, «капітальне»

«Приват» є єдиним із великих банків, який досі практично навіть не почав (на загальному тлі) рекапіталізацію і приведення свого кредитного портфеля в порядок, чесного відображення оцінки кредитного портфеля, фінансового результату та капіталу банку. Інші банки або їхні материнські структури хоча б почали якийсь конструктивний процес щодо підвищення капіталу, хоча до багатьох із них питань більше, ніж відповідей. Але навіть на їхньому тлі ПриватБанк поки що не зробив майже нічого.

Ціна питання для банку і його акціонерів на поточному етапі становить близько 40 млрд грн. Це сума, яку, за нашими оцінками, необхідно дорезервувати на сьогоднішньому етапі, щоб відобразити реальну оцінку кредитного портфеля, тобто додати до тих резервів, які вже створені. Ще близько 15 млрд необхідно для того, щоб привести капітал банку до позитивного значення. І ще близько 10 млрд, щоб підняти капітал приблизно до 4-5% адекватності. Загальна потреба в капіталі становить близько 65 млрд грн, з яких близько 25 млрд грн (близько $1 млрд) «живими грошима», тобто конвертацією зобов'язань в капітал ─ або прямим поповненням капіталу, або погашенням частини кредитів без погіршення якості портфеля.

При цьому, якщо говорити про погашення частини портфеля, мова йде про більшу суму ─ близько 80 млрд грн. Наявні резерви не повинні розформовуватися, і якість портфеля не повинен погіршуватися. Тобто в результаті погашення нинішній рівень проблемних боргів, який становить мінімум 37% від загального кредитного портфеля банку, не повинен підвищуватися, що дуже складно, якщо реально дивитися з точки зору здійсненності.

Безумовно, можна говорити і про комбінації першого і другого рішень, тобто про реальну реструктуризацію капіталу банку і кредитного портфеля. Питання в тому, що порядок цифр при цьому все одно не зміниться ─ з грошима чудес не буває.

Питання друге, «наглядове»

Другий важливий момент, практично нерозривно пов'язаний із першим ─ це те, що за весь час існування банківської системи в незалежній Україні у нас не пропонувалося учасникам ніяких інших опцій виведення банків з важкого фінансового стану, крім як поповнювати капітал або закриватися. Підключення до тимчасової системи штучного дихання ─ рефінансування ─ не вважаємо такою опцією, оскільки це більше кредит часу від регулятора, який не вирішує проблеми.

За великим рахунком, регулятор не пропонує ніяких варіантів вирішення проблеми своїм підопічним, за винятком таких опцій за замовчуванням. Немає ні якихось тимчасових рахунків для введення квазікапіталу, наприклад, або тимчасового обліку капіталу в іноземній валюті, або тимчасового рахунку в валюті. Вкладникам ліквідованих банків фактично не дають можливості конвертувати свої депозити або їх частину в капітал банку. І такі вкладники не мають ні найменшого шансу спробувати врятувати хоча б частину своїх вкладень у проблемному банку.

Відсутній нагляд центробанку як такий і породив багато проблем у банківському секторі. Тому зараз регулятор повинен нести таку ж відповідальність, як і акціонери, менеджмент проблемних банків. НБУ фактично має розділити і прийняти відповідальність за проблеми

Все впирається в залізну стіну цілковитого несприйняття хоч якихось опцій, які виходили б за рамки наявного регулювання. Створюється враження, що вимоги й опції розглядаються з точки зору нормальної ринкової ситуації, а не тієї, в якій знаходиться банківська система України вже який рік.

Фактично зараз системи майже немає. Дозвіл не виконувати якийсь час нормативи теж не вирішує проблеми, оскільки «купівля часу» лише затягує рішення, але не виводить банки з кризи. Без додаткового фінансування, нарощування прибутку, скорочення витрат «купівля часу» призводить переважно до накопичення проблем, а не їх вирішення.

До того ж відсутній весь цей час нагляд центробанку сам багато в чому і породив наявні в банківському секторі проблеми. Тому зараз регулятор повинен нести таку ж відповідальність, як і акціонери, менеджмент проблемних банків. НБУ фактично має розділити і прийняти відповідальність за проблеми не тільки на словах, але і в конкретних діях і пропонованих ринку рішеннях.

Тим більше що ринок досі бачить різне ставлення до різних учасників.

Питання третє, «грошове»

І нарешті, третій момент ─ наскільки реалістична взагалі націоналізація такого банку (за умови, що менеджмент і акціонери не сприяють у націоналізації) з такими масштабами, з такою структурою. І яка може бути ціна націоналізації для країни, а також інші негативні екстерналії.

Консенсус на ринку свідчить про те, що учасники вважають: в разі націоналізації «Привату» необхідно буде на якийсь час оголошувати «банківські канікули» по всій системі і, ймовірно, не на один-два дні, а набагато довше. Що, природно, паралізує економічне життя всієї країни з непрогнозованим подальшим результатом ─ не тільки з фінансової, а й з політичної точки зору.

Та й самі канікули не гарантують того, що такий банк можна взяти під контроль зовнішніми силами, без допомоги самої установи ─ менеджменту й акціонерів. Знову-таки, говорячи про консенсус, ринок вважає, що структура кредитного портфеля і структуризація кредитних угод проведена таким чином, що при недружньому поглинанні новий власник не отримає доступу до цих активів. Те ж саме по IT-системі, яку вважають одним із головних активів банку (якщо не єдиним, крім клієнтської бази і масштабу), і яку теж вважають «зовнішньою» по відношенню до банку. Тобто, говорячи простою мовою, не можна викрасти автомобіль без акумулятора.

Питання про збереження фізичних активів у цьому випадку також зрозуміле, але на загальному тлі це буде просто дрібницею.

Розумним і найбільш реалістичним сценарієм для всіх учасників ситуації, що склалася, залишається знаходження спільного знаменника за першими двома перерахованими питаннями. Але раціональні доводи дуже часто заглушуються особистими амбіціями, страхами, бажаннями, фантазіями, які й формують у результаті фінальне рішення

Якщо ж припустити, що якимось чином зазначені вище проблеми можна вирішити, виникає питання ціни. Яку ціну має заплатити держава, бюджет ─ а точніше, платники податків ─ щоб врятувати ситуацію в разі такого «недружнього поглинання»?

Досвід минулих і справжніх докапіталізацій і націоналізації говорить про те, що держава і пов'язані з нею особи ─ це архінеефективний власник з точки зору бюджету та платника податків, тобто простого громадянина країни.

З усіх попередніх націоналізацій тільки Укргазбанк залишився на плаву, але при цьому на його підтримку було витрачено стільки грошей, що вистачило б врятувати не один десяток таких «Укргазів». Згадаймо «Родовід», банк «Київ», який рятували кілька разів, і в підсумку все одно поховали, витративши мільярди гривень платників податків. Якщо ж сюди додати суми докапіталізації Укрексімбанку та Ощадбанку, то рахунок буде наближатися до 100 млрд грн. І це без урахування рефінансування від НБУ і так далі. І тільки щодо тих банків, які контролюються або взяті під контроль державою.

Середня ціна порятунку банку за держрахунок (рахунок кишені платників податків) в минулий виток кризи, 2008-2009, в два-три рази перевищувала суми, які озвучувалися на момент націоналізації таких банків, і в кожному окремому випадку перевищували суму всіх депозитів ─ а не тільки депозитів фізосіб ─ в націоналізованих банках на 50%.

Ціну питання у випадку з ПриватБанком, боюся, взагалі неможливо собі уявити, особливо з урахуванням «наявних практик». Точно так само неможливо порахувати і можливі втрати для економіки в разі «непорятунку» банку.

Розумним і найбільш реалістичним сценарієм для всіх учасників ситуації, що склалася, залишається знаходження спільного знаменника за першими двома перерахованими питаннями. Хоча, як показує історія (особливо, новітня) ─ раціональні доводи дуже часто заглушуються особистими амбіціями, страхами, бажаннями, фантазіями, які й формують в результаті фінальне рішення.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
FORBES У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Коментарів 0
Увійдіть, щоб опублікувати коментар
Останні погляди
Найтемніший час перед світанком: як подолати кризу в компанії
Які завдання ляжуть на плечі команди, а які ─ безпосередньо на власника
Колектори і юрособи: з бізнесом не церемоняться
Чим відрізняється поведінка колекторських структур стосовно боржників-фізосіб і бізнесменів
Скромна чарівність біткоіна: українські реалії використання криптовалют
Хоча криптовалюти поки що офіційно заборонені в Україні, країна входить у топ-5 країн світу за кількістю користувачів різними біткоін-гаманцями
Новий-старий порядок атестації від Мін'юсту: що змінилося
Про особливості нового порядку атестування складу Державної кримінально-виконавчої служби України
Експортні міфи, або Як підкорити Велику Китайську стіну
Ринок КНР дуже привабливий для експортерів усього світу, продукція яких сьогодні китайському споживачеві здається набагато цікавішою, ніж українська
Скільки коштує професійне вигорання персоналу
І як бізнес може застрахуватися від проблем зі співробітниками
Розрубати гордіїв вузол: єврооблігаційні LPN-структури і нові правила оподаткування
Про нові правила оподаткування відсотків, що виплачуються українськими емітентами так званих «облігацій участі в кредиті» на міжнародних ринках капіталу
Примус у приватному порядку: нововведення в сфері виконання судових рішень
Чи стане інститут приватних виконавців необхідною і достатньою умовою ефективної і об'єктивної роботи судової системи