Орден Свободи для антисеміта: випадковість чи системна помилка?

Скандалом обернулося останнє нагородження Орденом Свободи, здійснене Президентом України з нагоди дня Соборності. «За значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, справу консолідації українського суспільства, багаторічну сумлінну працю  постановляю:

Нагородити орденом Свободи

КВАСНОВСЬКОГО Василя Петровича – громадсько-політичного діяча, Тернопільська область (…)»

Саме так починається указ «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України», розміщений на сайті Президента. Проблема в тому, що згаданий під першим номером в указі Василь Квасновський – відомий у вузьких колах прихильників теорії змови. Окрім головування в Народному Русі на Тернопільщині початку 1990-х, цей діяч прославився низкою псевдонаукових праць, які явно роздмухували міжетнічну ворожнечу в нашій країні.

Навіть важко сказати щось більш-менш нове по суті фундаментальних творів Василя Квасновського. Там і етруски як вихідці з української цивілізації, і українська цивілізація як рятівник людства, і євреї як основний ворог української цивілізації. Ну і «галушки» – як слід «наших пращурів галів».

Тобто, антисемітизм Василя Квасновського – це не антисемітизм інтелектуала-теоретика, прихильника расової теорії та нацистського світогляду. Це такий типовий прояв пострадянської провінційної недоінтеліґенції, яка навчилася читати і писати, але от з логікою в неї туго. Зате не туго з відсутністю самокритичності та гострим бажанням задовольнити власні психологічні комплекси.

Фото прес-служби Президента України

Саме завдяки існуванню такого явища, як пострадянська провінційна недоінтеліґенція – Україна не змогла в 1990-ті роки стати тим, чим стала Польща чи Естонія. Річ у тім, що технічна та економічна частина інтеліґенції у нас значною мірою були позбавлені етнічної або національної української ідентичності, а гуманітарна – виснажена постійними репресіями та загнана в жорсткі рамки соціалістичного реалізму. Тому 90-ті роки стали фестивалем творчості того прошарку суспільства, що з радістю заповнив собою порожнечу на тому місці, де мала б бути інтеліґенція. І цей фестиваль відбувався на фоні «первісного накопичення»: країну грабували, тоді як псевдо-інтелектуали розповідали про «комуняку на гілляку» (в кращому разі) та «жидомасонську змову» (в гіршому).

З розвитком інтернету ситуація змінилася. Десятиліття активного інформаційного обміну, коли навіть в найглухішому селі люди мають змогу читати новини з усього світу, загнали провінційних недоінтеліґентів на повний маргінес.

Тому виникає питання: яким чином Василь Квасновський опинився в списку осіб, нагороджених орденом Свободи?

Найпростіша відповідь – вірогідно, туди просто треба було включити когось зі старих «рухівців», не помічених в публічній критиці нинішньої влади або її опонентів. Ну, щоб «патріотично» було. Завдання спустили на область, з області – на райони. В районі подивилися картотеку: о, тут маємо старого «рухівця», автора праць з історії України та Європи. А що він дозволяє собі антисемітські «вишукування» – то про це ж в картотеках не пишуть. А потім, раз – і указ на столі в президента, два – і президент його підписав. Бо ж він та його Адміністрація мають важливіші справи, ніж ґуґлити прізвища з нагороджувального списку.

На жаль, в сьогоднішній Україні «патріотизм» став таким собі неодмінним, але практично не потрібним атрибутом політичного життя.

Хочеш ввести податки чи обмеження на уживані авто з-за кордону? – Згадай, що країна воює, це ж так «патріотично». Хочеш збільшити податок? – Пусти сльозу про «хлопців у окопах».

Але коли фронтової тематики не вистачає – доводиться вискрібати «патріотизм» по кутках. І Україна вкотре виглядає жалюгідно в очах усіх, хто розуміється на ситуації.

Проблема в тому, що в очах тих, хто на ситуації не розуміється, Україна виглядає ще гірше. Бо антисеміт з ідеями типу «Україна має ключ до світової Правди, і Україні Бог призначив місію вказати людству шлях» в списку нагороджених однією з найвищих державних нагород – це не жарти. Тим більше, якщо це нагородження ще й з формулюванням «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, справу консолідації українського суспільства, багаторічну сумлінну працю».

Тим більше за підписом президента.

Єдиний хороший варіант поведінки Петра Порошенка в такій ситуації – це не просто скасувати нагородження Василя Квасновського, але й публічно пояснити, як він у цей список потрапив. І зробити серйозні організаційні висновки з цього інциденту. Після того, як Україна несподівано зайняла антиізраїльську позицію в нещодавньому голосуванні в Раді безпеки ООН – подібні кроки можуть закінчитися доволі неприємними для іміджу нашої держави наслідками.

Бо «тяп-ляп» з серйозними наслідками на найвищому державному рівні можна допустити раз або двічі. Але коли це вкладається у систему – то перетворюється на діагноз, який ставить під сумнів дієздатність держави як такої. І не допустити подібної ситуації – це і є основне завдання українських патріотів (без лапок) в умовах війни. Адже іноді про війну треба згадувати не лише з нагоди підвищення податків.